Забезпечувальні заходи в міжнародному комерційному арбітражі. Питання законності та юридичної сили

Геннадій Цірат, доктор юридичних наук | JVS Law

Класичний сценарій, який робить перемогу в арбітражі безглуздою: поки трибунал розглядає справу, відповідач спокійно виводить активи. Рішення на вашу користь ухвалюють — а виконувати вже нема з чого.

Стаття розбирає, чим арбітраж може цьому завадити: правові підстави забезпечувальних заходів, юридичну силу постанов трибуналу про їх вжиття і роль державних судів у цих процедурах. Написана у 2010 році, коли українське законодавство на це питання відповіді не давало.

Відтоді відповідь з’явилась. Реформа процесуальних кодексів 2017 року прямо дозволила державному суду вживати заходів забезпечення позову у справі, переданій до міжнародного комерційного арбітражу — і навіть до подання позову. Що саме змінилось — нижче.

Суб’єкти зовнішньоторговельних відносин у разі спору, як правило, звертаються до міжнародних комерційних арбітражів. І дуже часто потрапляють у ситуацію, коли на момент винесення рішення на їхню користь відповідач уже позбувся активів, що йому належали — і тим унеможливив фактичне виконання арбітражного рішення.

Масштаби застосування арбітражу для вирішення зовнішньоторговельних спорів увійшли в протиріччя з неврегульованістю багатьох питань, пов’язаних із забезпеченням таких позовів. Саме це протиріччя і є предметом статті.

Автор окремо зауважує стан доктрини на той момент: більшість українських робіт про забезпечувальні заходи розглядали їх застосування державними судами — загальними та господарськими. Питань забезпечення позовів, поданих до міжнародних комерційних арбітражів, торкались лише поодинокі автори.

Проблема, описана у статті, була вирішена системно — Законом № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, яким переписано процесуальні кодекси. Норми чинні з 15 грудня 2017 року.

Ключова норма — частина 3 статті 149 ЦПК України: якщо справу передано на розгляд міжнародного комерційного арбітражу або третейського суду, суд вживає заходів забезпечення позову в порядку та на підставах, встановлених Кодексом.

Два практичні наслідки:

• Забезпечення доступне до подання позову. Заяву можна подати ще до звернення до трибуналу — тобто саме тоді, коли активи ще на місці, а не після того, як їх вивели.
• Арбітраж більше не залишений сам на себе. Постанова трибуналу про забезпечувальні заходи не має примусової сили сама по собі — але тепер її підпирає механізм державного суду, і саме він забезпечує реальність виконання майбутнього рішення.

Окремо ЦПК врегулював визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу, місце якого поза межами України (ст. 474 та наступні).

Тобто розрив між масштабом використання арбітражу і процесуальною неврегульованістю, який стаття зафіксувала у 2010 році, закрито. Аналітична частина — про природу забезпечувальних заходів, повноваження трибуналу та межі його постанов — лишається чинною і саме тому зберігає цінність: вона пояснює, чому механізм побудований так, як побудований.

Цірат Г. А. Забезпечувальні заходи в міжнародному комерційному арбітражі: питання законності та юридичної сили. Частина 1. — 2010. — С. 63–73.

У виданні автор зазначений як кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка — ступінь доктора здобутий пізніше. Повний текст частини 1 (PDF, 11 с.). Частина 2 на сайті наразі не опублікована.