Питання юрисдикції в міжнародних договорах України про правову допомогу

Геннадій Цірат, доктор юридичних наук | JVS Law

Спір із контрагентом за кордоном починається не з позову, а з питання: суд якої держави взагалі має право його розглядати. Відповідь часто лежить не в Цивільному процесуальному кодексі, а в двосторонньому договорі про правову допомогу — документі, про який згадують в останню чергу.

Ця стаття розбирає, як питання підсудності врегульовані в договорах України про правову допомогу, і показує головну проблему: єдиного підходу немає, кожен договір вирішує це по-своєму. Опублікована у Віснику Академії адвокатури України, число 3(22) за 2011 рік, с. 197–202.

Договори про правову допомогу знають чотири види підсудності, і від того, який із них спрацював, залежить, чи має сторона вибір узагалі:

• Загальна — визначається за загальними правилами договору, зазвичай за місцем проживання або перебування відповідача.
• Договірна — сторони самі обрали суд, який розглядатиме спори між ними.
• Виключна — обійти суд, що має виключну компетенцію, неможливо: він єдиний, хто вирішить справу. Домовленість сторін тут не працює.
• Альтернативна — позивач обирає між двома чи більше судами. Це те, що в доктрині називають forum shopping, і саме тут вибір форуму часто вирішує результат.

Що робити, коли ті самі сторони з того самого предмета вже судяться в іншій державі? Правило lis alibi pendens відповідає: суд, який порушив справу пізніше, має поступитися. Але наслідки в кожному договорі різні — і в цьому головний висновок статті.

• Договір з Латвією (п. 4 ст. 20): суд, що порушив справу пізніше, припиняє провадження.
• Договір з Чехією (п. 2 ст. 21): орган юстиції, що порушив справу пізніше, залишає її без розгляду.
• Договір з Румунією (п. 2 ст. 21): суд, який порушив справу пізніше, закриває справу після підтвердження, що суд, який почав раніше, оголосив свою компетенцію.
• Закон «Про міжнародне приватне право» дає ще четвертий варіант: суд відмовляє у відкритті провадження.

Чотири різні процесуальні наслідки для однієї й тієї самої ситуації. Практично це означає: не можна перенести стратегію з одного договору на інший — треба щоразу читати конкретний текст.

Стаття подана 29 вересня 2011 року, і за минулі роки мапа договорів змінилася — насамперед на сході.

Мінська конвенція 1993 року більше не діє для України. Законом № 2783-IX від 1 грудня 2022 року Україна зупинила дію та вийшла з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах і Протоколу до неї — у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь. Конвенція фігурує в списку джерел статті під номером 9.

Київська угода 1992 року — теж. Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності (джерело № 11 у статті), припинила дію для України за законом від 12 січня 2023 року.

Двосторонні договори з іншими державами — Латвією, Чехією, Румунією, Польщею, Туреччиною та рештою — чинні, і весь аналіз статті щодо них лишається робочим. Практичний висновок навіть посилився: раніше значну частину спорів на пострадянському просторі закривали багатосторонні механізми СНД, тепер їх немає, і питання підсудності доводиться вирішувати або за двостороннім договором, або за загальними нормами.

Цірат Г. А. Питання юрисдикції в міжнародних договорах України про правову допомогу // Вісник Академії адвокатури України. — 2011. — Число 3(22). — С. 197–202.

Рекомендовано кафедрою прав людини, європейського та міжнародного права; подано 29.09.2011. У виданні автор зазначений як кандидат юридичних наук — ступінь доктора здобутий пізніше. Повний текст статті (PDF, 6 с.).