Інвестиційний арбітраж проти ЄС: хто відповідач і що змінилося у червні 2025 року

Захист інвестицій | JVS Law

28 червня 2025 року Європейський Союз перестав бути стороною Договору до Енергетичної хартії. Якщо українська компанія тримає енергетичний актив у державі ЄС, цю дату варто позначити в справі: саме вона вирішує, чи буде через двадцять років доступний арбітражний позов узагалі.

Питання, на яке відповідає ця стаття, вужче й практичніше за «чи можна позиватися до ЄС»: хто саме сидітиме навпроти вас і хто платитиме, якщо ви виграєте.

Регламент (ЄС) № 912/2014 від 23 липня 2014 року (ОЖ L 257 від 28.08.2014, с. 121) робить дві речі, і лише дві.

Він визначає, хто виступає відповідачем. Якщо спір стосується поводження з боку інституцій чи органів Союзу — відповідає Союз. Якщо поводження йшло від держави-члена, відповідає зазвичай саме вона, і тільки у виняткових обставинах Союз стає на її місце.

Він визначає, хто несе витрати. Сторона, чиє поводження породило міжнародну відповідальність, платить за рішенням і покриває витрати провадження. Лава відповідача і рахунок у звичайному випадку опиняються в одних руках.

Чого Регламент свідомо не робить — так це не дає інвестору жодного права. Він не створює ні підстави позову, ні форуму, ні стандарту захисту. Це внутрішнє правило розподілу всередині Союзу, господарська домовленість між Брюсселем і столицями. Прочитаний як щось більше, він введе в оману.

Застосовується до позовів, поданих до арбітражу після 17 вересня 2014 року, щодо поводження, яке мало місце після цієї дати.

Ось пастка, у яку потрапляють ті, хто прочитав лише назву.

Регламент регулює спори за міжнародною угодою, стороною якої є сам Союз. Ця єдина умова відсікає більшість того, що український інвестор реально має на руках.

Двосторонні інвестиційні договори України з окремими державами-членами — інструменти, за якими подано більшість українських позовів у Європі, — це угоди між Україною і тією державою. Союз не є їхньою стороною. Регламенту в такій справі сказати нічого: відповідач — держава, названа в договорі, і питання розподілу не виникає взагалі.

Практичний наслідок: перш ніж питати, хто відповідач, слід встановити, на який саме інструмент ви посилаєтесь. Відповідь на перше питання повністю визначається другим.

Договір до Енергетичної хартії був тим багатостороннім інструментом, де обидві умови збігалися: Україна — договірна сторона, Союз був нею теж, а стаття 26 дає інвестору прямий шлях до арбітражу. Саме під цю конфігурацію Регламент і будувався.

Союз повідомив про вихід 27 червня 2024 року — після остаточних рішень Ради від 30 травня 2024 року — і вихід набув чинності 28 червня 2025 року. Сімнадцять держав-членів лишаються сторонами Договору самостійно.

Із цього випливають два наслідки, і тягнуть вони в різні боки.

Клаузула про відкладену дію тримає двері прочиненими — на певний час. Стаття 47(3) Договору продовжує його захист для інвестицій, що існували на дату набрання чинності виходом, на двадцять років від цієї дати. Отже, інвестиції, наявні станом на 28 червня 2025 року, лишаються в межах дії Договору до 2045 року.

Нові інвестиції всередину вже не потрапляють. Актив, придбаний після цієї дати, не може спиратися на Договір проти Союзу. Чи може він спиратися на нього проти держави-члена, яка лишилась учасницею, — окреме питання, і відповідь дає статус самої тієї держави, а якщо інвестор і держава обидва всередині ЄС — ще й практика Суду ЄС щодо внутрішньосоюзного арбітражу, а це вже зовсім інша розмова.

Тож ця дата — не кінець. Це межа, яка ділить портфель на дві частини, і те, в яку з них потрапить актив, зафіксовано моментом, коли його було зроблено.

• Інструмент. Двосторонній договір з однією державою чи Договір до Енергетичної хартії? Усе подальше — відповідач, форум, застосовні гарантії — залежить від цього і ні від чого іншого.
• Дату здійснення інвестиції — звірену з 28 червня 2025 року, якщо вашим маршрутом є Енергетична хартія. Це документальне питання, і закривати його документами варто зараз, а не потім у меморіалі.
• Чию дію ви оскаржуєте — органу Союзу чи національного органу. За угодою, стороною якої є Союз, саме це визначає, кого ви називаєте відповідачем.
• Кінець шляху — виконання. Рішення лишається папером, доки суд не надасть йому сили; про забезпечувальні заходи та межі виконання ми пишемо окремо.

Жодне з цих питань не для того дня, коли спір почався. Вони для дня, коли інвестиція структурується.

Уперше опубліковано 22 вересня 2014 року як замітка про ухвалення Регламенту (ЄС) № 912/2014. Переписано у серпні 2026 року навколо питання, на яке Регламент справді відповідає, і доповнено виходом ЄС із Договору до Енергетичної хартії; право викладено станом на цю дату.

Роботи автора щодо виконавчої стадії таких спорів — навчальний посібник «Міжнародний цивільний процес» і дослідження визнання іноземних арбітражних та судових рішень: саме на цій стадії інвестиційний позов або перетворюється на гроші, або ні.