Відступлення права вимоги: чи переходить арбітражне застереження до нового кредитора

Вирішення спорів | JVS Law

Ви купили борг. Договір, з якого він виник, містить арбітражне застереження — МКАС при ТПП України, або Лондон за регламентом GAFTA. Тепер треба стягувати, і перше ж питання виявляється не про суму: ви успадкували разом із вимогою право позивати в арбітражі — чи маєте домовлятися про це з боржником заново?

Ціна помилки тут вища за звичайну. Підете в арбітраж без права на нього — отримаєте рішення, яке боржник зніме на стадії визнання. Підете в державний суд, маючи право на арбітраж, — ризикуєте, що позов залишать без розгляду, а строки тим часом ідуть.

Коротка відповідь: за українським правом застереження, як правило, переходить разом із вимогою. Довга відповідь — про те, чому «як правило» тут не фігура мови, де саме проходить межа і що написати в договорі цесії, щоб питання взагалі не виникло.

Заміна сторони в зобов’язанні — не одне явище, а кілька. Стаття 512 ЦК називає чотири підстави заміни кредитора: передання прав за правочином (відступлення права вимоги), правонаступництво, виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем і виконання обов’язку боржника третьою особою. Плюс інші випадки, встановлені законом, — сюди потрапляє, зокрема, суброгація на користь страховика.

Ключова для нашого питання норма — стаття 514: до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Саме на неї спираються, коли доводять, що разом із вимогою переходить і спосіб її захисту.

Поряд — три норми, які на практиці визначають більше, ніж здається:

• Стаття 513, частина 1. Правочин щодо заміни кредитора вчиняється у такій самій формі, що й правочин, з якого виникло зобов’язання. Договір був письмовий — цесія має бути письмовою. Це важить окремо, бо арбітражна угода теж існує лише в письмовій формі (стаття 7 Закону «Про міжнародний комерційний арбітраж» і стаття II(2) Нью-Йоркської конвенції). Дві вимоги до форми тут накладаються, і жодну не можна закрити усною домовленістю.
• Стаття 516, частина 1. Заміна кредитора здійснюється без згоди боржника. Тобто боржник не може заблокувати цесію — але з цього не випливає, що він мовчазно погодився судитися з ким завгодно і де завгодно.
• Стаття 520. А от боржника замінити можна лише за згодою кредитора. Асиметрія навмисна: приймати нового кредитора — терпимо, приймати нового боржника — ні.

І тут Кодекс замовкає. Він говорить про права у зобов’язанні: вимогу сплатити, поставити, відшкодувати. Арбітражна угода — не вимога. Це домовленість про те, хто і за якою процедурою вирішить спір, і український Верховний Суд послідовно наголошує на її автономності від основного договору. Автономність — двосічна: вона рятує застереження, коли договір визнають недійсним, і вона ж дає опоненту аргумент, що відступлення вимоги за договором саме собою нічого не робить із окремою угодою про арбітраж.

Саме цей шов і довелося зшивати судовій практиці.

Питання закрила постанова Великої Палати Верховного Суду від 1 листопада 2023 року у справі № 910/3208/22.

Фабула проста. Український завод продав іноземній компанії пшеницю; пункт 12.1 контракту відправляв усі спори в арбітраж за Арбітражними правилами GAFTA № 125, місце — Лондон, мова англійська. Далі сторони підписали додаткову угоду, за якою третя компанія як гарант «приймає на себе всі зобов’язання Покупця, що витікають з Контракту, з урахуванням всіх змін та доповнень до Контракту, як існуючих, так і майбутніх». Коли покупець не заплатив, продавець позивав саме гаранта — і не в GAFTA, а в Господарський суд міста Києва.

Суд першої інстанції залишив позов без розгляду через арбітражне застереження. Апеляція скасувала: мовляв, додаткова угода — це окремий договір поруки, застереження в ньому немає, автоматично воно на гаранта не поширюється. Велика Палата скасувала постанову апеляції й залишила в силі ухвалу першої інстанції.

Формулювання, заради якого варто читати цю постанову (пункт 9.32):

«…включення сторонами до договору арбітражного застереження як умови має наслідком поширення дії цього арбітражного застереження і на правовідносини за цим договором за участі іншої особи, яка вступила у ці правовідносини як сторона, взяла на себе відповідні права та обов’язки сторони цього договору, і при цьому сторони не припиняли дію арбітражної угоди, не виключали певний спір з-під її дії, не позбавляли її обов’язкової сили для такої сторони, і арбітражна угода не втратила чинність внаслідок інших обставин».

Зверніть увагу на структуру: правило сформульовано через відсутність заперечень. Застереження поширюється, якщо сторони його не припинили, не вивели конкретний спір з-під нього і не позбавили обов’язкової сили для нової сторони. Тягар, отже, лежить на тому, хто стверджує протилежне.

Опонент майже напевно процитує постанову Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі № 910/8318/16 — і формально матиме рацію, бо її не скасовано.

Там новий кредитор, який отримав вимогу до «Укрнафти» за угодою про заміну кредитора, позивав у господарський суд. «Укрнафта» просила припинити провадження через арбітражне застереження. ВСУ підтримав відмову: між позивачем і відповідачем угоди про передачу спорів до арбітражу не укладалося, а застереження в контракті було між «Укрнафтою» й первісним кредитором. Тобто висновок був прямо протилежний.

Колегія суддів КГС ВС, передаючи справу № 910/3208/22 на розгляд Великої Палати, просила саме від цього висновку відступити. Велика Палата відступати не стала — і причина суто технічна (пункт 9.43): правовідносини неподібні. ВСУ вирішував питання закриття провадження за пунктом 5 частини 1 статті 80 ГПК у редакції до 15 грудня 2017 року, а нова справа — про залишення позову без розгляду за пунктом 7 частини 1 статті 226 ГПК у редакції з 15 грудня 2017 року. Різні наслідки за різного регулювання.

Практичний висновок звідси такий. Висновок 2017 року живий, але прив’язаний до процесуального режиму, якого більше не існує. Плюс Велика Палата окремо зазначила (пункт 9.41), що з 15 грудня 2017 року проарбітражний підхід закріплено прямо в законі: за частиною 3 статті 22 ГПК будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та сумніви щодо її дійсності, чинності й виконуваності тлумачаться судом на її користь. Аналогічна норма — у частині 2 статті 21 ЦПК. У 2017 році цього тексту в кодексах ще не було.

Тобто відповідь на цитату 2017 року — не «її скасовано», а «вона про інший процесуальний інструмент і про закон в іншій редакції».

Є друга половина сюжету, про яку згадують рідше, хоча в спорі вона спливає постійно: якщо кредитор відступив вимогу, чи зберігає він сам право на арбітраж — і чи не «згасає» застереження між первісними сторонами?

Відповідь дала постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2022 року у справі № 824/116/21. Китайський постачальник отримав страхове відшкодування і за актом суброгації відступив вимогу до українського покупця страховику. Далі постачальник — уже не будучи «власником» вимоги — виграв арбітраж у МКАС. Покупець просив скасувати рішення: сторона, мовляв, перестала бути стороною контракту й арбітражного застереження, отже рішення містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди (підстава з абзацу 3 пункту 1 частини 2 статті 34 Закону про МКА).

Верховний Суд відмовив і сформулював теза, яку варто тримати напоготові:

«Арбітражна угода є чинною саме для цих сторін і навіть перехід права вимоги за основним договором не впливатиме на дійсність і чинність самої арбітражної угоди для цих сторін».

Практично це означає дві речі. Перша: відступлення вимоги не «гасить» застереження для тих, хто його підписав. Друга, важливіша для оборони: спроба використати цесію як підставу для скасування арбітражного рішення — слабкий хід, і Верховний Суд його вже відхилив.

Арбітражна установа вирішує це питання першою — і задовго до того, як воно дійде до державного суду.

У справі № 71 (рішення від 17 травня 2012 року) склад арбітражного суду констатував, що за поширеною міжнародною арбітражною практикою при відступленні права вимоги за договором, який містить арбітражне застереження, до цесіонарія переходять і права, передбачені цим застереженням. Обґрунтування з боку українського права — стаття 514 ЦК. Але в мотивах є деталь, яка й вирішила справу: у договорі відступлення було прямо передбачено, що однією з умов переходу є збереження встановленого контрактом порядку вирішення спорів. Далі склад зазначив, що цей порядок не пов’язаний нерозривно з особою попереднього кредитора, відповідає волевиявленню боржника й дозволяє забезпечити обраний ним спосіб захисту.

У справі № 89 (рішення від 26 лютого 2013 року) висновок коротший: оскільки до позивача перейшли в повному обсязі всі вимоги за контрактом купівлі-продажу, до нього перейшло й передбачене контрактом право звернення до МКАС.

Процедурну частину описує стаття 23 чинного Регламенту МКАС (редакція зі змінами, чинними з 18 лютого 2025 року). Її варто прочитати уважно, бо вона менш автоматична, ніж зазвичай думають:

«У разі припинення діяльності юридичної особи, заміни кредитора або боржника у зобов’язанні, смерті або оголошення фізичної особи померлою або безвісно відсутньою, а також в інших випадках заміни особи у правовідносинах, за якими виник спір, Голова МКАС (до сформування складу Арбітражного суду) або склад Арбітражного суду за письмовим клопотанням сторони та/або правонаступника з урахуванням змісту арбітражної угоди та усіх обставин справи може залучити до участі у справі правонаступника відповідної сторони. Усі дії, здійснені в процесі арбітражного розгляду до вступу в нього правонаступника, обов’язкові для нього».

Три речі, які з цього випливають. Правонаступника залучають за клопотанням, а не помічають самі. Рішення дискреційне — «може залучити», з урахуванням змісту угоди й усіх обставин. І все, що встигло статися до вступу правонаступника, для нього обов’язкове: пропущений строк на зустрічний позов, сформований склад, узгоджений порядок — усе це він отримує в тому стані, в якому воно є.

Для контрасту: стаття 22 Регламенту, про участь третіх осіб, вимагає, щоб усі сторони й третя особа були пов’язані арбітражною угодою або дали згоду протягом 15 днів. Правонаступництво — інший, м’якший режим, і плутати їх не варто.

Ще одна норма, яка працює на вас у сумнівних випадках, — частина 1 статті 4 Регламенту: будь-які неточності в тексті угоди та сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності тлумачаться на користь дійсності, чинності й виконуваності. Та сама формула, що й у частині 3 статті 22 ГПК.

Уявіть найпоширенішу конфігурацію: іноземний постачальник відступає вимогу до українського покупця українській компанії. Обидві сторони спору тепер українські. Чи не втратив спір ознаку міжнародності — а з нею й компетенцію міжнародного комерційного арбітражу?

Ні, і це прямо випливає з тексту. Пункт 2 статті 1 Закону «Про міжнародний комерційний арбітраж» прив’язує тест до того, чи знаходиться комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін за кордоном на момент укладення арбітражної угоди. Не на момент спору, не на момент подання позову. Пізніша заміна сторони цю ознаку не переписує.

З 21 травня 2026 року поле стало ще ширшим. Закон № 4856-IX від 28 квітня 2026 року виклав цей пункт у новій редакції за формулою ЮНСІТРАЛ: міжнародним спір є також тоді, коли сторони явно домовилися, що предмет арбітражної угоди пов’язаний більш ніж з однією державою, або коли за межами держави, де сторони мають комерційні підприємства, знаходиться місце арбітражу, місце виконання значної частини зобов’язань чи місце найтіснішого зв’язку предмета спору.

І окремо — пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень того ж Закону: зміни щодо розширення компетенції міжнародного арбітражу поширюються також на арбітражні угоди, укладені до набрання чинності. Тобто застереження, підписані роками раніше, стали ширшими самі собою, без жодних дій сторін.

1. Прямо назвати арбітраж серед того, що переходить. Одне речення про те, що до нового кредитора переходить і право вирішувати спори в порядку, встановленому арбітражним застереженням основного договору. Саме таке формулювання виявилося вирішальним у справі МКАС № 71 — і воно ж знімає весь спір про «права та обов’язки» з формули Великої Палати.
2. Якщо ціна питання висока — залучити боржника. Тристороння угода або окреме письмове підтвердження боржника, що застереження діє між ним і новим кредитором, закриває питання остаточно. Письмова форма тут не формальність, а умова існування арбітражної угоди за статтею 7 Закону та статтею II(2) Нью-Йоркської конвенції.
3. Витримати форму самої цесії. Стаття 513 ЦК: та сама форма, що й в основного правочину. Договір нотаріальний або підлягав державній реєстрації — цесія теж.
4. Не подавати «про всяк випадок» позов у державний суд. Коридор для заперечення проти державної юрисдикції закривається не календарним строком, а вашою першою заявою по суті — механіка описана окремо: оспорювання арбітражної угоди в державному суді.
5. Якщо арбітраж уже триває — подати письмове клопотання за статтею 23 Регламенту і не зволікати: усе, що відбулося до вступу правонаступника, для нього обов’язкове.
6. Повідомити боржника письмово і передати докази переходу. Без письмового повідомлення виконання первісному кредиторові буде належним (частина 2 статті 516 ЦК), а до надання доказів боржник має право не виконувати нічого (стаття 517).
7. Пам’ятати про зворотний напрямок. Заміна боржника — лише за згодою кредитора (стаття 520 ЦК). Конструкції, у яких борг разом із застереженням «переїжджає» на іншу особу без вашої згоди, не існує.

І найдешевший момент — етап підписання основного договору. Речення про те, що арбітражне застереження зберігає силу для правонаступників і цесіонаріїв кожної зі сторін, коштує рядка тексту й знімає все описане вище. Що ще варто зважити на цьому етапі: Регламент ICC чи Регламент МКАС і арбітраж чи суд у зовнішньоекономічному контракті.

Звідки це

• Юрисдикція МКАС при зміні суб’єктного складу сторін спору — доповідь Катерини Цірат на VI Міжнародних арбітражних читаннях пам’яті академіка І. Г. Побірченка. Саме там зібрано аргументи «за» і «проти» автоматичного переходу застереження та практику МКАС, на яку спирається ця стаття.
• Постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 910/3208/22 — повний текст у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
• Регламент МКАС при ТПП України — редакція зі змінами, чинними з 18 лютого 2025 року (стаття 23 — процесуальне правонаступництво).

Матеріал підготовлено в серпні 2026 року за чинними редакціями Цивільного кодексу України, Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» на «Законодавстві України», за текстом Регламенту МКАС у редакції з 18 лютого 2025 року і за постановами Верховного Суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Ця сторінка описує загальне правило: результат у конкретній справі залежить від тексту застереження, тексту договору відступлення і від того, що саме перейшло до нового кредитора.

Авторка доповідала на цю тему на VI Міжнародних арбітражних читаннях пам’яті академіка І. Г. Побірченка; кандидатська дисертація — з міжнародно-правових інструментів вибору форуму, і той самий сюжет вона розбирає у матеріалі про перевірку українського контрагента. Дотичне: визнання та виконання арбітражного рішення в Україні.