Міжнародний арбітраж чи суд: що обрати для зовнішньоекономічного контракту

Вирішення спорів | JVS Law

Донедавна відповідь на це питання була механічною: арбітраж. Не тому, що він кращий, а тому, що судове рішення українського суду за кордоном нікуди не їхало — а арбітражне їхало, бо його везла Нью-Йоркська конвенція.

Восени 2023 року ця вихідна умова зникла. Для України набрали чинності дві Гаазькі конвенції, і українське судове рішення вперше отримало власний маршрут до Європи. Це не зробило суд кращим за арбітраж — це зробило вибір справжнім вибором, який тепер треба обґрунтовувати, а не робити за звичкою.

Ця сторінка — про те, як його обґрунтувати: що саме змінилося, чого Нью-Йоркська конвенція ніколи не робила (хоч їй це приписують), і скільки кожен із двох маршрутів коштує в цифрах.

Дві дати, кожну варто записати:

• 1 серпня 2023 року — для України набрала чинності Гаазька конвенція 2005 року про угоди про вибір суду. Вона працює, коли сторони записали в договір виключне застереження про суд конкретної держави: суди інших держав-учасниць мають таке застереження поважати, а винесене за ним рішення — визнавати.
• 1 вересня 2023 року — набрала чинності Гаазька конвенція 2019 року про визнання та виконання іноземних судових рішень. Україна ратифікувала її Законом № 2342-IX від 1 липня 2022 року, а чинності вона набрала того самого дня, що й для Європейського Союзу. Тут виключне застереження вже не потрібне взагалі.

Практичний наслідок простий: рішення українського господарського суду проти європейського контрагента сьогодні має механізм виконання в ЄС. Для Великої Британії той самий механізм увімкнувся 1 липня 2025 року.

Але перш ніж будувати на цьому стратегію, чотири обмеження, про які прес-релізи зазвичай мовчать.

Данія не входить. ЄС приєднався до Конвенції 2019 року за всі держави-члени, крім Данії, — у неї є окреме вилучення щодо співпраці в цивільних справах. Тобто це 26 держав, а не 27.

Конвенція не має зворотної дії. Стаття 16 прив’язує її застосування до моменту, коли було відкрито провадження в державі походження рішення. Справа, порушена в українському суді у 2022 році, під конвенцію не підпадає, хоч би коли ви отримали рішення. Для Британії відлік іде від 1 липня 2025 року.

Список винятків довший, ніж здається. Стаття 2 виводить із-під конвенції, зокрема, перевезення пасажирів і вантажів, інтелектуальну власність, банкрутство, дифамацію, приватність, антимонопольні справи й сам арбітраж. Для транспортного або логістичного контракту цей маршрут просто не існує — і це та деталь, через яку загальна порада «тепер можна в суд» ламається на конкретному договорі.

Рішення має пройти «фільтр підсудності». Стаття 5 перелічує підстави, за яких іноземне рішення взагалі розглядають до визнання: відповідач мав там осідок, погодився на юрисдикцію, вів там справи через філію, або договірне зобов’язання виконувалося саме в цій державі. Останнє — пункт 5(1)(g) — має власне застереження: якщо діяльність відповідача не мала «цілеспрямованого та істотного зв’язку» з цією державою, фільтр не спрацьовує.

Звідси перший практичний висновок цієї сторінки. Якщо ви свідомо йдете судовим маршрутом, не залишайте питання підсудності на розсуд закону — напишіть застереження про суд. Виключне застереження вмикає конвенцію 2005 року, невиключне прямо назване у статті 5(1)(m) конвенції 2019 року. Договір без будь-якого застереження змушує вас доводити фільтр постфактум.

Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року лишається найуспішнішим інструментом міжнародного приватного права: станом на серпень 2026 року в ній 172 держави-учасниці. Україна тут одна з найдавніших учасниць — підписала 29 грудня 1958 року, ратифікувала 10 жовтня 1960 року, чинна з 8 січня 1961 року, із застереженням про взаємність щодо рішень, ухвалених у державах поза конвенцією.

Саме через цю широчінь конвенції приписують речі, яких у ній немає. Три найпоширеніші:

• Конфіденційність. У тексті конвенції її немає. Взагалі.
• Сприяння з боку державних судів — призначення арбітра замість сторони, яка ухиляється, забезпечувальні заходи, допомога в отриманні доказів. Це не конвенція, а Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж»: статті 6, 9, 11 і 17, тобто український варіант Типового закону ЮНСІТРАЛ.
• Гнучкість процедури. Вона походить із регламенту обраної інституції та з угоди сторін, а не з міжнародного договору.

Що конвенція справді робить — це три речі, і вони вузькі: зобов’язує суди держав-учасниць визнавати письмову арбітражну угоду й направляти сторони до арбітражу, визнавати арбітражні рішення обов’язковими та виконувати їх, і обмежує перелік підстав для відмови. В українському праві цей перелік продубльовано у статті 478 ЦПК і статті 36 Закону про МКА — недієздатність сторони, недійсність угоди, неповідомлення, вихід за межі застереження, порушення в складі чи процедурі, скасування рішення за місцем винесення, неарбітрабельність предмета і публічний порядок.

Різниця не академічна. Коли компанія обирає арбітраж «бо конфіденційно», вона купує те, чого в купленому інструменті немає. Що з цим насправді — нижче.

Окремо варто знати: у квітні 2026 року український закон про арбітраж оновили — Закон № 4856-IX від 28 квітня 2026 року, чинний з 21 травня 2026 року, розширив коло спорів за участю інвестора й держави та переписав порядок призначення арбітрів у статтях 6 і 11.

Почнімо з перевірюваного факту. Слово «конфіденційність» не трапляється в Законі України «Про міжнародний комерційний арбітраж» жодного разу — ні в чинній редакції від 21 травня 2026 року, ні в попередніх.

Конфіденційність живе на рівень нижче — у регламенті інституції. У Регламенті МКАС при ТПП України (редакція зі змінами, чинними з 18 лютого 2025 року) це стаття 68, і вона починається словами «якщо сторони не домовилися про інше». Тобто це умова за замовчуванням, а не гарантія. Стаття 71 того ж регламенту дозволяє Президії МКАС публікувати рішення в знеособленому вигляді, якщо жодна сторона не заперечить протягом 30 днів.

Але головне не це. Головне — що арбітражне рішення саме собою нічого не стягує. Щоб отримати гроші з боржника в Україні, стягувач іде до державного суду по дозвіл на виконання. І тут вмикається інший режим.

Ухвала суду про визнання і надання дозволу на виконання за частиною 2 статті 479 ЦПК зобов’язана містити найменування і склад арбітражу, імена та найменування сторін, дані про саме рішення й суму стягнення. А Закон «Про доступ до судових рішень» вимагає внести кожне судове рішення до Єдиного державного реєстру не пізніше наступного дня після виготовлення (стаття 3) і забезпечити до нього безоплатний цілодобовий доступ (стаття 4).

Тобто конфіденційним лишається хід розгляду й мотиви арбітрів. Факт спору, сторони і сума — публічні з моменту, коли ви вирішили стягувати. Той самий реєстр працює й проти вас: контрагент, який перевіряє вашу компанію перед угодою, знайде там ваші арбітражні справи.

Коли конфіденційність справді працює — це коли ви не плануєте виконувати рішення примусово, бо контрагент платить добровільно під тиском самого рішення. У таких випадках вона реальна, і це нормальний сценарій. Просто це сценарій, а не властивість арбітражу.

Тут найбільше міфів і найменше рахунку. Порахуємо.

Господарський суд. За Законом «Про судовий збір» позовна заява майнового характеру від юридичної особи — 1,5% ціни позову, але не менше одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 таких мінімумів. У 2026 році мінімум становить 3 328 грн, тобто вилка — від 3 328 до 1 164 800 грн. Ключове слово тут «не більше»: збір має стелю.

МКАС при ТПП України. Реєстраційний збір — 600 доларів США, безповоротний, зараховується в арбітражний. Арбітражний рахується за шкалою від ціни позову, і його стеля — 350 000 доларів.

Зіставимо. Судовий збір переведено в долари за курсом НБУ на 13 серпня 2026 року (44,71 грн за долар); стеля судового збору в цьому перерахунку — близько 26 050 доларів.

На перший погляд висновок убивчий: суд дешевший завжди, а на малих позовах — у рази. Півтори тисячі доларів спору в МКАС коштуватимуть 1 800 доларів збору, тобто 18% від суми, ще до першого листа юриста. Для позовів до 50 тисяч арбітраж економічно не має сенсу, якщо тільки вам не потрібне саме те, чого суд не дає.

Але порівняння однієї інстанції з арбітражем нечесне, бо українська справа рідко закінчується першою інстанцією. Апеляційна скарга коштує 150% ставки, касаційна — 200%. Повний прохід трьох інстанцій — це 4,5 базові ставки. Арбітраж — один раз і назавжди: рішення не переглядається по суті, а клопотання про скасування чи заява про виконання коштують по 0,5 прожиткового мінімуму, тобто 1 664 грн.

З цією поправкою картина перевертається приблизно на позові в 100 тисяч доларів: 6 750 доларів за три інстанції в суді проти 6 200 доларів разово в МКАС. Вище цієї позначки арбітраж дешевшає відносно суду, нижче — навпаки.

І одразу застереження, без якого таблиця вводить в оману. Це збори інституцій, а не вартість спору. Гонорари представників в арбітражі зазвичай вищі, ніж у господарському суді, а арбітражний збір позивач сплачує наперед і повністю. Якщо ви йдете не в МКАС, а в ICC, шкала інша й помітно дорожча — це окрема розмова, і ми вели її у порівнянні Регламенту ICC і Регламенту МКАС.

Найдорожча помилка в цій темі — не невдалий вибір, а застереження, яке не працює. Стаття 1 Закону про МКА окреслює коло спорів вузько, і два обмеження варто перевірити ще до переговорів.

Іноземний елемент обов’язковий. До міжнародного комерційного арбітражу можна передати спір, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін на момент укладення арбітражної угоди знаходиться за кордоном, або сторони явно домовилися, що предмет пов’язаний більш ніж з однією державою, або за кордоном лежить місце арбітражу, місце виконання істотної частини зобов’язань чи центр тяжіння спору. Два українські товариства не можуть віддати свій спір у МКАС просто тому, що їм так зручніше. Окрема підстава — спори підприємств з іноземними інвестиціями.

Форма — письмова, але ширша, ніж здається. Стаття 7 визнає угоду укладеною в письмовій формі і тоді, коли вона зібрана з обміну листами чи електронними повідомленнями, якщо їх зміст лишається доступним для подальшого використання. Посилання в договорі на інший документ із застереженням теж працює — за умови, що саме посилання робить застереження частиною договору.

І щоб не було ілюзії герметичності: державний суд не зобов’язаний мовчати, побачивши арбітражне застереження. За статтею 8 Закону він залишає позов без розгляду й направляє сторони до арбітражу лише тоді, коли сторона про це попросила не пізніше своєї першої заяви по суті — і якщо не визнає застереження недійсним, таким, що втратило чинність або не може бути виконане. Промовчали на початку — розгляд піде в суді. Як українські суди на практиці читають ці три підстави, розібрано в гіді з оспорювання арбітражної угоди.

• Три місяці — на скасування. Клопотання про скасування арбітражного рішення не можна заявити пізніше трьох місяців від дня, коли сторона його отримала (стаття 34 Закону про МКА). Розглядає його апеляційний загальний суд за місцезнаходженням арбітражу.
• Три роки — на виконання. Заява про визнання і надання дозволу на виконання подається протягом трьох років з дня прийняття арбітражного рішення (частина 3 статті 475 ЦПК). Пропущений строк суд може поновити, але лише за клопотанням і за поважності причин; інакше заяву повертають без розгляду.
• Перша заява по суті — на арбітражне заперечення. Строку в днях тут немає, і саме тому його пропускають: право вимагати направлення до арбітражу згоряє з поданням першої заяви по суті спору.

І одна деталь про адресу. Якщо місце арбітражу за межами України, заява про виконання подається до апеляційного суду, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, — незалежно від того, де сидить боржник (пункт 2 частини 3 статті 23 ЦПК). Якщо арбітраж проходив в Україні — до апеляційного суду за місцезнаходженням арбітражу. Порядок проходження цієї стадії ми розклали окремо: гід з визнання та виконання арбітражних рішень в Україні.

Замість універсальної відповіді — питання, на які відповідь дає сам контракт.

Де активи боржника, якщо все піде погано? Це головне питання, і воно стоїть перед усіма іншими. Активи в державі-учасниці Нью-Йоркської конвенції поза ЄС — арбітраж, без варіантів: 172 держави проти 26. Активи в ЄС або Британії — обидва маршрути робочі, і далі вирішують інші міркування. Активи в Україні — суд майже завжди швидший і дешевший, бо арбітражне рішення однаково доведеться проводити через київський апеляційний суд.

Що це за договір? Перевезення вантажу, ліцензія на об’єкт інтелектуальної власності, справа з ознаками банкрутства контрагента — Конвенція 2019 року на них не поширюється, і судовий маршрут за кордон закривається. Тут арбітраж лишається єдиним працюючим механізмом.

Яка сума і чи буде вона оспорюватися? До 50 тисяч доларів арбітражний збір з’їдає надто велику частку. Понад 100 тисяч, та ще й у спорі, який контрагент точно тягтиме до касації, арбітраж виграє й за грошима, і за часом.

Чи є спір узагалі? Безспірний борг — це не спір, а стягнення. Витрачати на нього арбітражну процедуру немає сенсу.

Наскільки для контрагента важлива нейтральність? Це та причина, яку жодна конвенція не скасовує. Іноземна рада директорів може не погодитися судитися в українському суді ні за яких аргументів — і тоді арбітраж не вибір, а умова угоди.

Одне спостереження наостанок. Найгірший варіант — не суд і не арбітраж, а застереження, скопійоване з чужого договору: воно називає інституцію, якої немає, або регламент під іншою назвою, або віддає в арбітраж спір, який за статтею 1 Закону туди віддати не можна. Таке застереження не діє, і виявляється це тоді, коли гроші вже пішли.

Перевірено за первинними джерелами станом на 13 серпня 2026 року: статус Нью-Йоркської конвенції — за таблицею ЮНСІТРАЛ; дати чинності Гаазьких конвенцій 2005 і 2019 років — за таблицями статусу Гаазької конференції; тексти — за чинними редакціями на «Законодавстві України»; тарифи МКАС — за Положенням про арбітражні збори та витрати, додатком до Регламенту в редакції з 18 лютого 2025 року; курс — НБУ на 13 серпня 2026 року. Кількість держав-учасниць і прожитковий мінімум змінюються — перед тим як спиратися на цифри в переговорах, перевірте обидва джерела.

Автор читає курс міжнародного комерційного арбітражу в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 1998 року, а його докторська робота присвячена уніфікації міжнародного цивільного процесу — тобто рівно тому шву, по якому проходить ця сторінка. Дотичні праці зібрані в бібліотеці публікацій, а механіку арбітражу з боку виконання розкладено в посібнику «Міжнародний комерційний арбітраж».