Конвенція про міжнародний доступ до правосуддя: що дає Україні з 1 серпня 2026

Геннадій Цірат, доктор юридичних наук | JVS Law

1 серпня 2026 року для України набрала чинності Гаазька конвенція від 25 жовтня 1980 року про міжнародний доступ до правосуддя. Верховна Рада ухвалила закон про приєднання № 4820-IX 12 березня 2026 року, документ про приєднання депоновано 21 травня.

Наслідок вузький, але цілком практичний: громадянин України або особа, яка тут постійно проживає, судячись в одній із 28 інших держав-учасниць, має право на правничу допомогу на тих самих умовах, що й громадяни тієї держави — без вимоги взаємності, без прив’язки до громадянства і без легалізації документів. Більшість цих держав — члени ЄС.

Нижче — що конвенція дає, чого не дає і як механізм працює з української сторони.

Конвенція має чотири робочі частини. У новинах згадують переважно першу, хоча в комерційній практиці решта важить не менше.

1. Правнича допомога. Громадяни держав-учасниць і особи, які в них постійно проживають, мають право на правничу допомогу в цивільних і комерційних справах у кожній іншій державі-учасниці на тих самих умовах, ніби вони були її громадянами й мешканцями. Підстави оцінює держава, де допомоги просять, за власними критеріями достатку й перспективності справи. Конвенція знімає бар’єр іноземності, а не критерії відбору.

2. Забезпечення судових витрат. Від особи не можна вимагати застави, гарантії чи депозиту лише на тій підставі, що вона іноземець або не має доміцилію чи місця проживання в державі суду. Це і є скасування cautio judicatum solvi — історично одного з найдієвіших способів вибити іноземного позивача зі справи ще до її розгляду.

3. Транскордонне виконання рішень про судові витрати. Якщо позивача звільнили від застави за конвенцією, а згодом проти нього ухвалили рішення про судові витрати, таке рішення стає виконуваним в інших державах-учасницях — безоплатно.

4. Витяги, копії рішень і safe-conduct. Доступ до витягів з офіційних реєстрів і до судових рішень на рівні з громадянами; а також імунітет від переслідування чи затримання для свідків та експертів, які приїхали давати свідчення, — за діяння, що передували їхньому прибуттю.

Заява не подається напряму до іноземного суду. Конвенція працює через ланцюжок призначених органів, і Україна визначила своїм передавальним органом Міністерство юстиції.

1. Заявник визначає державу, де відбувається або відбуватиметься процес.
2. Заява складається за типовою формою з додатка до конвенції, з документами про обставини справи та про майновий стан заявника.
3. Матеріали подаються до Мін’юсту українською або з засвідченим українським перекладом.
4. Мін’юст перевіряє комплектність і передає справу центральному приймальному органу держави призначення.
5. Той орган вирішує питання про надання допомоги за власними правилами.

Легалізація документів не потрібна — ні апостиль, ні консульське засвідчення. Для тих, хто хоч раз збирав транскордонний пакет звичайним шляхом, лише це економить тижні.

Три обмеження варто назвати прямо, бо в новинах їх не називають.

Конвенція не гарантує допомогу. Держава призначення застосовує власні критерії. Змінюється те, що українського заявника оцінюють так само, як місцевого — а не те, що його оцінюють поблажливо.

Вона охоплює цивільні та комерційні справи. Кримінальні поза нею, як і більшість адміністративних.

Вона працює лише між державами-учасницями. Загалом їх 29, здебільшого ЄС. Якщо контрагент і форум поза цим колом, конвенція не дає нічого, і питання повертається до національного права або двостороннього договору.

Скасування застави на забезпечення судових витрат — та частина, що має прямий комерційний наслідок, і працює вона в обидва боки.

Для українського позивача за кордоном: відповідач у державі-учасниці більше не може вимагати внесення застави лише тому, що позивач українець і не має активів у державі суду. Там, де такі клопотання є рутиною, це прибирає стандартний ранній прийом — і цілком реальні гроші на старті справи.

Для іноземної сторони в українському процесі: діє дзеркально. Громадяни й мешканці інших держав-учасниць отримують той самий режим в українських судах.

У парі з правилом про виконання логіка замикається: звільнення від застави не означає імунітету від витрат — рішення про них подорожує до інших держав-учасниць і виконується безоплатно.

Це приєднання — остання ланка ланцюга, який Україна зібрала за три роки:

• 1 серпня 2023 — для України набрала чинності Гаазька конвенція 2005 року про угоди про вибір суду, яка підперла застереження про виключну юрисдикцію;
• 1 вересня 2023 — між Україною та державами ЄС (крім Данії) запрацювала Гаазька конвенція 2019 року, що дала судовим рішенням конвенційний шлях виконання;
• 1 серпня 2026 — конвенція 1980 року замкнула ланцюг з іншого кінця: власне доступ до суду.

Україна вже була учасницею Гаазьких конвенцій 1954, 1965 (вручення) і 1970 (докази) років. З конвенцією 1980 року послідовність працює від початку до кінця: доступ → юрисдикція → вручення й докази → рішення → виконання.

Наш партнер розбирав саме цей документ у «Віснику Верховного Суду України» ще у 2011 році — і закінчив статтю питанням, чи потрібно Україні приєднуватись і що це дасть. Той аналіз і відповідь, яку дали наступні п’ятнадцять років, — тут.

Джерела: статус-таблиця HCCH щодо Конвенції від 25 жовтня 1980 року про міжнародний доступ до правосуддя; Закон України № 4820-IX від 12 березня 2026 року про приєднання; роз’яснення Міністерства юстиції України.