Коли захищатися вже пізно: три справи про виконання рішень CIETAC проти українських компаній

Українські компанії звикли вважати, що арбітраж у Китаї — це щось далеке, а рішення, винесене в Шеньчжені чи Шанхаї, доведеться ще довго «протягувати» через українські суди. Практика каже протилежне. У Єдиному державному реєстрі судових рішень є три справи про визнання рішень Китайської міжнародної економічної і торговельної арбітражної комісії проти українських компаній, і в усіх трьох стягувач отримав виконавчий лист. Жодна з них не тривала роками через опір боржника. У двох справах заперечення українських відповідачів не спрацювали — не тому, що суд був до них суворий, а тому, що їх заявляли не там і не тоді; у третій боржник до суду так і не з’явився.

Ця стаття — про те, що саме не спрацювало і де був справжній момент впливу на результат. Вона адресована двом читачам: тому, проти кого рішення вже є, і тому, хто ще тільки підписує договір і вважає арбітражне застереження формальністю.

Коротко: У Єдиному державному реєстрі судових рішень є три справи про визнання рішень CIETAC проти українських компаній, і в усіх трьох стягувач отримав виконавчий лист. Суд не переглядає спір по суті, а заявлені заперечення боржників не спрацювали:про компетенцію арбітражу треба було заявляти в самому арбітражі, а банкрутство й втрата податків порушенням публічного порядку не є. Результат визначається раніше, ніж у суді: у назві установи в арбітражному застереженні, адресі для повідомлень і ставці відсотків за прострочення.

Розглядаючи заяву про визнання, український суд не оцінює рішення по суті й не вносить до нього змін. Він перевіряє строк звернення, форму заяви і наявність підстав для відмови з вичерпного переліку статті 478 ЦПК, який за змістом відтворює статтю V Нью-Йоркської конвенції 1958 року. Тягар доведення більшості з них лежить на боржникові; лише арбітрабельність спору і публічний порядок суд перевіряє сам. Загальний порядок цієї процедури ми описували окремо в статті про те, де насправді лежить захист, коли проти вас уже є рішення китайського арбітражу.

Практичний наслідок простий і неприємний: аргументи про те, що товар був неякісний, що ціна завищена або що арбітри неправильно застосували право, в українському суді не слухають узагалі. Залишаються лише процедурні підстави, і кожна з них має власне вікно, яке зачиняється раніше, ніж боржник про це дізнається.

У справі № 824/4/19 рішенням CIETAC від 27 листопада 2017 року у справі № SZG20160099 на користь J.S. Corrugating Machinery Co., Ltd з поручителя, ТОВ «Об’єднана картонна компанія», стягнуто 5 000 000 доларів США і 452 865 юанів. Проти визнання цього рішення в Україні виступили і поручитель, і покупець, ТОВ «Юг Картон». У договорі поруки спори передано «південно-китайському відділенню Китайської міжнародної економічної і торгівельної арбітражної комісії (місто Шеньчжень)», а рішення ухвалила сама комісія в Шеньчжені. В апеляції боржники стверджували, що не погоджували розгляд саме цією комісією, а згодом, у заяві про роз’яснення, — що в КНР існували дві різні установи. Тобто, за їхньою логікою, спір вирішила не та установа, яку обрали сторони.

Цей аргумент не був вигаданий. У 2012 році CIETAC пережила розкол: південнокитайська субкомісія з 22 жовтня 2012 року змінила назву на Південнокитайську міжнародну економічну і торговельну арбітражну комісію, яка паралельно використовує назву Шеньчженський суд міжнародного арбітражу (SCIA), а з 1 грудня 2012 року застосовує власний регламент і список арбітрів; шанхайська субкомісія навесні 2013 року стала Шанхайською міжнародною економічною і торговельною арбітражною комісією з паралельною назвою Шанхайський міжнародний арбітражний центр (SHIAC). CIETAC натомість відновила власну присутність у тих самих містах під власною назвою. Кілька років ніхто не міг упевнено сказати, яка установа компетентна за застереженням, у якому написано «субкомісія CIETAC у Шеньчжені». Верховний народний суд КНР розв’язав колізію Відповіддю, чинною з 17 липня 2015 року, за принципом дати: застереження до перейменування веде до SCIA або SHIAC, застереження від дня перейменування і пізніше — до CIETAC.

Де було вікно. Відповідь ВНС прямо закріплює логіку, яку український боржник мав би прочитати першою: якщо застереження підписано між перейменуванням і 17 липня 2015 року, позивач звернувся до SCIA чи SHIAC, а відповідач проти їхньої компетенції в арбітражі не заперечив, скасувати рішення чи відмовити в його виконанні з цієї підстави вже не можна; а в справах, які установи прийняли до 17 липня 2015 року, таке оскарження не підтримується взагалі. Ширше правило містить сам Регламент CIETAC: заперечення проти компетенції подається письмово до першого слухання (стаття 6), а сторона, яка знала про порушення і не заперечила вчасно, вважається такою, що відмовилася від права на заперечення (стаття 10). Тобто заперечення треба було заявляти в самому арбітражі. Верховний Суд у справі № 824/4/19 дійшов того самого висновку власним шляхом: боржник не заявляв про відсутність компетенції під час арбітражного розгляду, не оспорював відповідність складу арбітражу регламенту, а обидва відповідачі ще й самі обрали арбітра. Ухвалу Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року Верховний Суд залишив без змін 28 листопада 2019 року, а 16 січня 2020 року відмовив у роз’ясненні власної постанови.

Друга справа, № 824/66/20, стосувалася рішення CIETAC від 27 грудня 2019 року у справі № М20180943 проти ТОВ «ЮГ КАРТОН». Тут боржник спробував найпопулярніший серед українських відповідачів аргумент: виконання призведе до банкрутства підприємства, а отже держава втратить податкові надходження, і це суперечить публічному порядку. Верховний Суд відхилив його одним абзацем — можливе неотримання державою податків у майбутньому порушенням публічного порядку не є, а рішення ухвалене щодо боржника як окремої юридичної особи й на інших не поширюється.

Варто розуміти, наскільки вузьким є це застереження загалом. Публічний порядок у практиці Верховного Суду — це правопорядок держави і визначальні засади, на яких тримається її лад, а не несправедливість результату для конкретної компанії. Необґрунтована відмова у виконанні, навпаки, може розглядатися як втручання у право власності стягувача, захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Єдине заперечення, яке в цій справі спрацювало, дало боржникові відстрочку, а не перемогу. Боржник отримав повідомлення про виклик у день засідання, і Верховний Суд визнав це порушенням статті 6 Конвенції. Ухвалу Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року скасовано — і тією самою постановою від 10 грудня 2020 року Верховний Суд ухвалив нове рішення та задовольнив заяву повністю. Процесуальна помилка суду першої інстанції коштувала кредиторові кількох місяців, а боржникові не дала нічого.

У тій самій справі № 824/66/20 суд надав дозвіл на виконання не лише основної суми в 5 000 000 доларів США і 537 180 юанів арбітражного збору, а й штрафних санкцій за прострочення оплати, які обчислюються з 27 жовтня 2015 року до дати сплати всієї суми за річною ставкою 6 %. Виконавчий лист видано саме в такому формулюванні. Це означає, що борг продовжує зростати весь час, поки боржник заперечує, і кожен місяць опору має ціну, яку можна порахувати заздалегідь. Витрати стягувача на правову допомогу також стягнуто з боржника: 10 301,43 євро за розгляд у Київському апеляційному суді (ухвалу про їх розподіл Верховний Суд залишив без змін) і ще 13 494 євро за стадію у Верховному Суді (додаткова постанова від 18 березня 2021 року).

Третя справа показує, що це не новий і не винятковий механізм. Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18 березня 2013 року визнано і надано дозвіл на виконання рішення CIETAC від 29 березня 2011 року у справі № G20100185 на користь компанії «Гранд Пік Тянжинь Інтернешенел Трейдінг Ко. Лтд.» проти ПАТ «Прилуцький завод «Білкозин», який поставив китайському покупцеві товар, що не відповідав санітарним вимогам і специфікації: 181 644,48 доларів США — повернення всього сплаченого за товар, 4 053,11 доларів США відсотків, а також банківська комісія, мито, податок на додану вартість, інші митні платежі, витрати на зберігання, експертизу, відрядження, послуги юриста й витрати на арбітраж. Районний суд за місцезнаходженням боржника зробив це тринадцять років тому, застосувавши Договір між Україною і КНР про правову допомогу 1992 року, і не знайшов підстав для відмови. Розрахунок на те, що китайське арбітражне рішення в Україні «ніхто не виконає», не спирається ні на що.

Проти вашої компанії вже подано заяву про визнання рішення китайського арбітражу? Надішліть нам документи — скажемо, що в них ще можна змінити, а що вже ні.

Усі три справи об’єднує те, що результат був визначений не в суді, а раніше. У справі № 824/4/19 — у серпні 2013 року, коли в договір поруки вписали «південно-китайське відділення» CIETAC, через десять місяців після того, як субкомісія з цією назвою стала окремою установою. У справі № 824/66/20 — коли погоджували умову про санкції за прострочення: арбітраж присудив 6 % річних на всю суму з 27 жовтня 2015 року до дня оплати. Арбітражне застереження, яке зазвичай узгоджують останнім і за п’ять хвилин, і є тим місцем, де український імпортер має реальний вплив на свої шанси. Що в ньому можна поступитися, а що ні, ми розбирали в статті «Контрагент наполягає на китайському арбітражі. Що віддавати, а що ні»; повний перелік того, що має бути зафіксовано на стадії підпису, — в рекомендаціях до дня підписання договору з китайською компанією; загальна логіка того, як застереження визначає результат спору, — у статті «Спір з китайським партнером».

Три речі з цих справ варто перенести в договір дослівно. Назва установи має бути точною і чинною на дату підписання, а не переписаною з договору трирічної давності; за статтею 7 Регламенту CIETAC, якщо сторони не визначили місце арбітражу, ним стає місто філії чи центру, що адмініструє справу (CIETAC може визначити й інше місце). Адреса для повідомлень має бути такою, за якою компанію справді знайдуть, бо саме задокументоване дотримання регламенту про повідомлення є тією підставою, яку потім перевірятиме суд. І ставка відсотків за прострочення має мати межу, бо інакше вона працюватиме до дня платежу. Перед цим усім стоїть ще один крок — перевірка самого контрагента.

Коли арбітраж уже програно, залишаються вузькі, але реальні дії, і всі вони мають строк. Варто перевірити, чи не минули три роки з дати рішення; чи є в матеріалах докази належного повідомлення за регламентом; чи не вийшов арбітраж за межі арбітражної угоди; чи є підстави для скасування рішення за місцем арбітражу — у материковому Китаї це проміжний народний суд, і український суд може, але не зобов’язаний зупинити розгляд на цей час. Порядок дій у Китаї ми описували в оглядах про виконання арбітражного рішення в Китаї і про арешт активів до того, як боржник дізнається про спір. Паралельно майже завжди має сенс рахувати вартість опору: за ставкою з вашого ж договору.

Детальніше про нашу роботу — у розділах виконання іноземних арбітражних рішень в Україні, міжнародний комерційний арбітраж та зовнішньоекономічні договори. Стаття не є юридичною консультацією. Правове регулювання станом на 12 листопада 2026 року.