Яке право регулюватиме ваш договір з українською компанією за новим Цивільним кодексом

Новий Цивільний кодекс — законопроєкт № 15150, ухвалений за основу 28 квітня 2026 року, — замінить не лише чинний ЦК, а й Закон «Про міжнародне приватне право» 2005 року. Його колізійні норми переходять до Книги восьмої «Право приватне міжнародне». Для договорів з іноземним елементом це головна зміна за двадцять років: від неї залежить, яке право застосує український суд, якщо сторони його не обрали, і наскільки передбачуваним буде результат для іноземного контрагента.

Ми підготували до другого читання пропозиції до договірних колізійних норм проєкту. Орієнтир — Регламент (ЄС) № 593/2008 «Рим I», за яким іноземний партнер українського бізнесу здебільшого вже працює. Нижче — що в проєкті, що ми пропонуємо і що варто врахувати в договорах уже зараз.

Сторони, як і сьогодні, можуть обрати право, що застосовується до договору, — у самому договорі або пізніше, для всього договору чи його частини (стаття 1801 проєкту відтворює статтю 5 чинного Закону). Обмеження теж те саме: вибір права можливий лише тоді, коли у відносинах є іноземний елемент. Дві українські компанії, які уклали договір про виконання в Україні, англійського права не оберуть.

Нове — частина перша статті 1801 проєкту прямо дозволяє обирати норми транснаціонального характеру, зокрема lex mercatoria і загальні засади права. Чинний Закон прямо цього не передбачає. Для договорів, де сторони посилаються на Принципи УНІДРУА, це крок до визнання такого посилання вибором права, а не лише умовою договору.

За відсутності вибору і чинний Закон, і проєкт застосовують право країни сторони, що здійснює вирішальне виконання: продавця — за купівлею-продажем, виконавця — за договором про надання послуг, кредитодавця — за кредитним договором. Перелік таких сторін у проєкті є (стаття 1847), але саме правило — право якої країни застосовується — стоїть в іншій главі, у статті 1826, разом із повтором правил про вибір права. Дві статті, що регулюють те саме, — запрошення до спору про те, яку з них застосовувати.

Ми пропонуємо статтю 1826 виключити, а правило перенести до статті 1847, де воно і має бути. Попутно проєкт треба виправити ще в трьох місцях.

Прив’язка. Проєкт говорить про «осідок (місцезнаходження) або місце перебування» сторони — дві альтернативи без черговості, і суд сам вирішуватиме, яку обрати. Для юридичної особи місцезнаходження за українським правом — це адреса в Єдиному державному реєстрі, яка може не збігатися з місцем, звідки компанія насправді діє. Пропонуємо одне поняття — звичайне місце перебування: для юридичної особи — місце її центрального управління, для фізичної особи — підприємця — основне місце діяльності, а якщо договір укладено через філію чи представництво — місце філії. Визначається воно на момент укладення договору. Так побудовано статті 4(2) і 19 Регламенту «Рим I».

Франчайзинг і дистрибуція. Проєкт називає стороною вирішального виконання за договором франчайзингу франчайзера — і досі називає договір «комерційною концесією». «Рим I» вирішує навпаки: договір франчайзингу регулює право країни франчайзі, договір про дистрибуцію — право країни дистриб’ютора (стаття 4(1)(e), (f)), бо саме вони вкладають кошти і ведуть діяльність у своїй країні. Пропонуємо те саме. Договору про дистрибуцію ЦК не називає, тож без окремого правила суд кваліфікуватиме його як купівлю-продаж і застосує право постачальника. Детальніше про франчайзинг у проєкті — в окремому матеріалі.

Короткострокова оренда житла. Договори щодо нерухомості регулює право країни, де вона розташована. Пропонуємо виняток за статтею 4(1)(d) «Рим I»: найм житла для тимчасового особистого користування до шести місяців між особами з однієї країни регулює право цієї країни.

Частина друга статті 1826 проєкту містить правило, якого немає ні в чинному Законі, ні в «Рим I»: якщо договір «згідно з обраним правом є недійсним», до нього застосовують право найбільш тісного зв’язку. На практиці це означає, що сторона, якій невигідний договір, отримує аргумент: доведи недійсність за обраним правом — і весь договір перейде під інше право. Вибір сторін діятиме лише доти, доки договір за ним дійсний. Ми пропонуємо це правило не переносити: дійсність договору визначає обране право, як у статті 10(1) «Рим I».

Готуєте або перевіряєте договір з іноземним контрагентом і не певні, яке право застосує український суд? Надішліть нам застереження про право і про спори — протягом робочого дня скажемо, чи працюють вони разом за українськими колізійними нормами.

Захист споживача, який уклав договір з іноземним продавцем, у проєкті (стаття 1848) залежить від умов, узятих із Римської конвенції 1980 року: оферта чи реклама в країні споживача, прийняття там замовлення, організована продавцем поїздка. Ці умови не враховують продажу на відстані. «Рим I» замінив їх критерієм спрямованої діяльності: споживача захищає право країни його звичайного місця перебування, якщо продавець веде там діяльність або будь-яким способом спрямовує її на цю країну (стаття 6(1)). Суд ЄС у справі Pammer і Hotel Alpenhof пояснив, що доступності сайту для цього мало: важать мова чи валюта, інша, ніж звичайна для країни продавця, міжнародний телефонний код, реклама для іноземних клієнтів, домен іншої держави.

Пропонуємо цей критерій і уточнення, що захист дають не «імперативні норми» взагалі, а приписи, від яких не можна відступити за домовленістю сторін, — заміну, яку свого часу пропонувала І. А. Діковська. Для іноземного онлайн-продавця, що продає українцям, висновок простий: якщо діяльність спрямована на Україну, обране в публічній оферті іноземне право не позбавить покупця захисту українського права.

За відсутності вибору проєкт (стаття 1850) застосовує до договору страхування право країни страховика. «Рим I» робить так лише для великих ризиків; для страхувальника — фізичної особи діють захисні правила. Пропонуємо: якщо страхувальник уклав договір не для підприємницької діяльності, вибір права не позбавляє його захисту, як споживача, а за відсутності вибору застосовується право країни його звичайного місця перебування. Це стосується, зокрема, медичного страхування і страхування життя з іноземними страховиками.

Частина друга статті 1830 проєкту дослівно відтворює частину другу статті 35 чинного Закону: вимоги, на які позовна давність не поширюється, визначає право України, якщо хоча б одна сторона — громадянин чи юридична особа України. Тобто навіть якщо договір регулює англійське чи німецьке право, український перелік «вічних» вимог застосовується до кожного договору з українською компанією. За формою це колізійна норма, за суттю — надімперативна: вона діє автоматично, без перевірки, чи є в неї публічний інтерес, і не діє на користь іноземної сторони.

Ми пропонуємо частину другу виключити, а захист, якщо законодавець хоче його зберегти, обмежити справді захисними вимогами — про шкоду життю і здоров’ю, порушення особистих прав, повернення банківського вкладу, страхову виплату — і застосовувати через загальний механізм надімперативних норм. Поки норма діє, іноземному контрагентові варто знати: обраний строк давності за іноземним правом може не спрацювати щодо вимог із переліку статті 268 ЦК.

Проєкт двічі визначає, що регулює право, яке застосовується до договору (статті 1827 і 1857), і відсилає щодо форми до статті про довіреність. Ми пропонуємо залишити одну статтю і виправити відсилання — технічна, але важлива для суду правка.

Щодо форми: зовнішньоекономічний договір за участі української сторони укладається у формі, встановленій законом України, незалежно від місця укладення (частина третя статті 31 чинного Закону, частина четверта статті 1825 проєкту). Сьогодні це проста письмова або електронна форма, а для експорту послуг — і прийняття оферти чи оплата рахунку (стаття 6 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність»). Наслідки недодержання форми визначає право, що регулює договір.

Ні чинний Закон, ні проєкт не містять колізійної норми про траст. Український суд, який розглядатиме спір щодо майна в іноземному трасті, асимілюватиме його до договору управління майном — конструкції з одним власником, — і бенефіціар втратить те, задля чого траст засновували. Пропонуємо окрему статтю за зразком статей 6–8 Гаазької конвенції про трасти 1985 року (Україна не є її учасницею): траст регулює право, обране установником, а за відсутності вибору — право найбільш тісного зв’язку. Матеріальне право України від цього не змінюється. Це важливо для структурування інвестицій і спадкового планування з українськими активами.

Перше читання не змінює чинного права: до набрання чинності новим Кодексом діє Закон «Про міжнародне приватне право». Але кілька висновків варті уваги вже сьогодні.

Обирайте право прямо. Застереження про вибір права — найпростіший спосіб не залежати від того, як суд визначить «вирішальне виконання» і «місцезнаходження», і від того, яку редакцію норми ухвалять. Перевірте, чи узгоджене воно із застереженням про арбітраж чи підсудність. Решту договору допоможуть перевірити наш чек-лист для договору із замовником за кордоном і інструкція з перевірки українського контрагента.

Не розраховуйте, що обраний строк давності діятиме для всіх вимог: український перелік вимог без давності застосовується до кожного договору з українською стороною.

Якщо продаєте споживачам в Україні онлайн, виходьте з того, що захист українського права споживачі збережуть.

Коли спір розглядає іноземний суд чи арбітраж, а застосовним є українське право, зміст його доведеться встановити — і саме тут колізійні тонкощі, описані вище, стають предметом доказування. Ми готуємо незалежні правові висновки щодо українського права для іноземних судів і арбітражів і виступаємо експертами з українського права.

Ідеться про законопроєкт, який пройшов лише перше читання; до набрання чинності новим кодексом діє Закон «Про міжнародне приватне право» 2005 року. Це не консультація щодо конкретного договору. JVS Law супроводжує договори з іноземним елементом, готує незалежні правові висновки щодо українського права і веде справи в міжнародному комерційному арбітражі.