Купівля майна в одруженого продавця: коли угоду скасують через відсутність згоди подружжя

Контрактна архітектура | JVS Law

Ви купуєте квартиру, авто чи обладнання. Продавець одружений — або був одружений, коли це майно з’явилося. Через рік приходить його дружина з позовом: згоди вона не давала, договір просить визнати недійсним.

Питання, від якого залежить усе: чи достатньо самої відсутності згоди, щоб забрати у вас майно?

Відповідь на нього Верховний Суд змінював тричі за десять років, і кожного разу — на протилежну. Нижче — де ця лінія зупинилася, чим відрізняється квартира від автомобіля і що саме має бути у вашій папці, щоб позов не мав шансів.

Крок перший (2015–2018): потрібна недобросовісність обох. Верховний Суд України у постановах від 07.10.2015 у справі № 6-1622цс15, від 27.01.2016 у справі № 6-1912цс15 і від 30.03.2016 у справі № 6-533цс16 виходив з того, що договір можна визнати недійсним лише якщо суд встановить: і той з подружжя, хто уклав договір, і його контрагент діяли недобросовісно. Інакше — жодної недійсності, а другий з подружжя отримує максимум компенсацію вартості.

Саме на цій логіці стоїть постанова ВС від 08.05.2018 у справі № 304/1423/15-ц, з якої починалася попередня версія цієї статті: екс-дружина оскаржувала продаж автомобіля колишнім чоловіком, недобросовісності доведено не було — у позові відмовлено.

Крок другий (листопад 2018): розворот на 180 градусів. Через пів року Велика Палата Верховного Суду постановою від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 від цієї позиції відступила. Справа стосувалася квартири, переданої в іпотеку колишнім чоловіком без згоди дружини.

«Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена… Відсутність згоди одного із співвласників — колишнього подружжя — на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним».

Про попередню лінію ВСУ Велика Палата сказала прямо: такі висновки «суперечать принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників».

Крок третій (червень 2021): маятник повертається, але не туди, звідки вийшов. Постановою ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 сформульовано те, що діє сьогодні:

«Презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя».

Обидві позиції — і 2018-го, і 2021 року — живі, бо вони про різні речі. Розділяє їх вимога до форми.

Правочини, що потребують нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації — нерухомість, іпотека. Тут працює зв’язка: частина 3 статті 65 Сімейного кодексу, стаття 578 Цивільного кодексу і частина 2 статті 6 Закону «Про іпотеку» — майно у спільній власності передається в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Недодержання форми правочину за частиною 4 статті 203 ЦК тягне недійсність за частиною 1 статті 215. Тут відсутність згоди — самостійна проблема, і питання добросовісності відходить на другий план, бо порушено форму.

Решта договорів, що виходять за межі дрібного побутового — автомобіль, обладнання, частка, товар. Тут діє презумпція частини 2 статті 65 СК: вважається, що той з подружжя, хто укладає договір, діє за згодою другого. Спростувати її можна лише через вашу недобросовісність.

Тобто заголовок «продаж без згоди подружжя не означає недійсності» правильний для автомобіля і небезпечний для квартири.

І ще одне, що регулярно ігнорують: розірвання шлюбу нічого не змінює. За статтею 68 СК розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності, а розпоряджання таким майном після розлучення здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою. Майно стає особистим або частковим лише після поділу. «Ми давно розлучені» — не аргумент і не документ.

Законом № 4824-IX від 25 березня 2026 року абзац другий частини 3 статті 65 СК викладено в новій редакції. Зміна виглядає косметичною і не є нею.

Було: згода «має бути нотаріально засвідчена». Стало: згода «має бути нотаріально посвідчена».

У нотаріальній практиці це різні дії: засвідчення справжності підпису на документі — і посвідчення самого правочину, з перевіркою дієздатності, волі та змісту. Кодекс тепер прямо вимагає другого — і догнав формулювання, яке Велика Палата вживала ще у 2018 році («має бути… нотаріально посвідчена»).

Практичний наслідок для угод 2026 року: згода, оформлена як підпис із відміткою про засвідчення справжності, до вимоги закону більше не дотягує. Перевіряйте, що саме вчинив нотаріус, а не лише наявність його печатки.

Найпоширеніша помилка покупця — подивитися в реєстр, побачити там одне прізвище і заспокоїтися.

За статтею 60 СК і статтею 368 ЦК діє презумпція спільності: вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Реєстрація на одного з подружжя цю презумпцію не спростовує.

Велика Палата сформулювала це у справі № 372/504/17 без пом’якшень: відсутність судового рішення про визнання майна особистою приватною власністю означає, що підстав вважати майно таким, що належить виключно одному з подружжя, немає. Тягар спростування презумпції лежить на тому, хто її спростовує, — а не на другому з подружжя.

Звідси випливає єдиний надійний висновок для набувача: дата набуття важливіша за прізвище в реєстрі. Якщо майно з’явилося в період шлюбу, воно спільне, поки не доведено інше.

Оскільки з 2021 року оцінюють саме вашу добросовісність, ваше завдання — зробити так, щоб «знала чи не могла не знати» до вас не застосувалося. Це питання доказів, зібраних до підписання.

1. Встановіть дату набуття майна і зіставте її з періодом шлюбу. Правовстановлюючий документ і витяг з реєстру — це про власника, а не про режим майна.
2. Для нерухомості та іпотеки — нотаріально посвідчена згода другого з подружжя, без варіантів. Не «заява про відсутність шлюбу», не підпис із засвідченням справжності. З 25.03.2026 закон вимагає саме посвідчення.
3. Якщо продавець заявляє, що майно особисте — просіть документ, який це підтверджує: договір дарування, свідоцтво про спадщину, шлюбний договір, рішення суду про поділ. Усна заява не документ, а заява продавця нотаріусу перекладає ризик на нього лише частково.
4. Розлучення не знімає питання. Просіть або згоду колишнього з подружжя, або документ про поділ майна. Стаття 68 СК прямо про це.
5. Для рухомого майна поза дрібним побутовим — письмова згода все одно бажана. Вона не потрібна за формою, але вбиває майбутній спір про вашу обізнаність.
6. Зберігайте не результат, а процес. Листування, запити, копії наданих документів. Добросовісність доводиться тим, що ви питали, а не тим, що вам не сказали.

Дзеркальна ситуація — якщо ви той з подружжя, чиє майно відчужили. Позов про недійсність працює лише за наведеним вище тестом; якщо він не проходить, лишається вимога про компенсацію вартості майна, відчуженого не в інтересах сім’ї. Але доводити, що гроші пішли повз родину, доведеться вам.

Той самий підхід «перевіряй до підписання, а не після» — у нашому матеріалі про перевірку українського контрагента.

Звідки це

• Сімейний кодекс України — статті 60, 65, 68 (презумпція спільності, розпоряджання спільним майном, наслідки розірвання шлюбу), у редакції зі змінами за Законом № 4824-IX від 25.03.2026.
• Цивільний кодекс України — статті 203, 215, 368, 369, 578.
• Постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 — відступ від висновків ВСУ у справах № 6-1622цс15, № 6-1912цс15 і № 6-533цс16.
• Постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 — чинний тест добросовісності набувача; цитата наведена за презентацією Верховного Суду «Добра совість в практиці Верховного Суду: Quo vadis?» від 1 грудня 2023 року.

Матеріал оновлено в серпні 2026 року за чинними редакціями Сімейного та Цивільного кодексів України на «Законодавстві України» і за постановами Великої Палати Верховного Суду. Судова практика в цьому питанні змінювалася тричі, тому перед угодою варто звіряти чинність наведених висновків. Ця сторінка описує загальне правило: результат у конкретній справі залежить від виду майна, дати його набуття і того, які документи ви зібрали до підписання.

Дотичне: перевірка українського контрагента.