Контрактна архітектура | JVS Law
Відкрийте Цивільний кодекс України і пошукайте договір франчайзингу. Його там немає. Договір, який ви збираєтесь підписати, називається комерційна концесія, живе у главі 76, і відсутність міжнародного слова — рішення свідоме: розробники Кодексу воліли не вживати в ньому іноземних термінів.
Зміст

Це одне й те саме явище, а не два співвідносних. Але розбіжність у словнику — менша з проблем. Більша — що саме глава 76 регулює, а що лишає повністю на вас.
Що змінилося 28 серпня 2025 року
Двадцять років франчайзинг в Україні був описаний двічі, у двох кодексах, різними словами. Глава 76 Цивільного кодексу і глава 36 Господарського (статті 366–376) обидві визначали комерційну концесію, і узгодження цих двох текстів було постійним пунктом у кожному висновку на цю тему.
Це позаду. Господарський кодекс України втратив чинність 28 серпня 2025 року на підставі Закону № 4196-IX від 9 січня 2025 року. Тепер регулює один текст — Цивільний кодекс.
Той самий Закон дістав і до самої глави 76: він змінив частину третю статті 1122. Про це варто знати, бо саме ця норма робить нікчемними умови, які більшість франчайзерів вважає стандартними. Нижче — детально.
Чого Кодекс вимагає від договору
Основну вагу несуть чотири норми, і жодна з них не є побажанням.
Предмет (статті 1115, 1116). Одна сторона надає другій за плату право користуватися комплексом своїх прав: об’єкти інтелектуальної власності — торговельні марки, промислові зразки, винаходи, твори, комерційні таємниці — плюс комерційний досвід і ділова репутація. Зверніть увагу, що тут несе навантаження. Без зареєстрованої в Україні торговельної марки надавати майже нічого.
Сторони (стаття 1117). Обидві мають бути суб’єктами підприємницької діяльності. Фізична особа без реєстрації франчайзі бути не може, хай що написано в term sheet.
Форма (стаття 1118). Письмова. Недодержання письмової форми означає нікчемність — не оспорюваність, не «недійсність за вимогою сторони», а нікчемність із самого початку.
І чого там більше немає. Стаття 1118 колись вимагала державної реєстрації договору; частини другу–четверту виключив Закон № 191-VIII від 12 лютого 2015 року — дерегуляційний пакет. Одинадцять років потому переконання, що український договір франчайзингу треба десь реєструвати, лишається одним із найчастіших питань, які нас просять підтвердити. Не треба. Ліцензія на торговельну марку всередині нього може потребувати внесення до реєстру зі своїх причин; сам договір концесії — ні.
Чотири норми, які кусають франчайзера
Саме ці переживають переклад стандартного міжнародного франчайзингового договору в українське право так, що ніхто не помічає.
1. Умови про контроль ціни нікчемні (частина друга статті 1122). Умова, за якою правоволоділець має право визначати ціну товару чи послуги або встановлювати верхню чи нижню її межу, є нікчемною. Рекомендована ціна вціліє; право встановити або обмежити — ні. Це не ризик, який оцінюють за конкурентним правом: Кодекс вирішив питання наперед.
2. Обмеження за колом покупців і територією нікчемні (частина третя статті 1122). Умова, за якою користувач має право продавати виключно певній категорії покупців або виключно покупцям на визначеній у договорі території, теж нікчемна. Саме цю частину змінив Закон № 4196-IX у 2025 році. Зверніть увагу на асиметрію, яку проводить Кодекс: правоволодільцю можна заборонити заводити інших на території, франчайзі можна заборонити конкурувати (частина перша статті 1122) — але франчайзі не можна заборонити продавати за її межі.
3. Ви відповідаєте за якість франчайзі (стаття 1123). Правоволоділець несе субсидіарну відповідальність за вимогами, що пред’являються до користувача у зв’язку з невідповідністю якості товарів, робіт чи послуг. А якщо користувач виробляє продукцію правоволодільця — відповідальність солідарна. Жодний розподіл ризиків між сторонами не змінює того, що може зробити третя особа з вимогою. Зворотний бік — пункт 3 частини другої статті 1120: правоволоділець зобов’язаний контролювати якість. Це обов’язок, а не право, і це відповідь на питання, чи вартий аудит своїх грошей.
4. Вихід із безстрокового договору — шість місяців (стаття 1126). Будь-яка сторона договору без встановленого строку може відмовитися від нього, попередивши не менш як за шість місяців. Довший строк погодити можна, коротший — ні. А користувач, який належним чином виконував обов’язки, має право укласти договір на новий строк на тих же умовах (стаття 1124), якщо законом не встановлено інше. Це суттєво інша позиція, ніж модель «поновлення на розсуд франчайзера», на якій працює більшість систем.
У субфранчайзингу своя арифметика (стаття 1119): користувач і субкористувач відповідають перед правоволодільцем солідарно, а недійсність основного договору тягне недійсність субконцесії.
Чого українське право не робить узагалі
Ось прогалина, яка важить найбільше, і вона радше задумана, ніж недогледжена.
Розвинені франчайзингові ринки майже не регулюють договір франчайзер–франчайзі. Вони регулюють переддоговірне розкриття інформації: перелік того, що франчайзер зобов’язаний передати до підписання — зазвичай щонайменше за сім робочих днів, — щоб франчайзі сформував внутрішню волю, маючи факти перед очима. Судова історія самого франчайзера і його посадових осіб за останні п’ять років. Фінансовий звіт за останній рік і зміни фінансового становища за три роки. З чого складається франшиза, з номерами реєстраційних свідоцтв на об’єкти інтелектуальної власності. Скільки франшизних і скільки власних точок працювало на кінець минулого фінансового року — із зазначенням адрес двадцяти найближчих до місця, яке розглядає майбутній франчайзі. Усі платежі, які він робитиме, і всі пов’язані з франчайзером особи, з якими йому «рекомендовано» мати справу.
В Україні цього немає. Глава 76 зобов’язує правоволодільця передати технічну й комерційну документацію після того, як договір уже існує (частина перша статті 1120); до того, як він з’явився, Кодекс мовчить.
Очевидну спробу закрити прогалину зробили. Проект Закону № 7430 «Про франчайзинг» зареєстрували 21 грудня 2017 року — і, як авторка писала тоді ж, він здебільшого переписав главу 76 та додав обмеження замість того, щоб запровадити режим розкриття; Головне науково-експертне управління Верховної Ради рекомендувало повернути його на доопрацювання. Проект відкликали 27 лютого 2018 року і зняли з розгляду 29 серпня 2019-го. Нічого замість нього не з’явилося.
Практичний наслідок простий, і він працює в обидва боки. Український франчайзі не має законного права на жодну з наведених вище відомостей, тож їх треба витягувати договірною умовою. А іноземний франчайзер, у якого disclosure document уже написаний вдома, отримує дешевий спосіб виглядати серйозно — і, що корисніше, дешевий спосіб зняти майбутній аргумент франчайзі «мене не попередили».
Перед тим, як договір піде на підпис
- Чи зареєстрована торговельна марка в Україні, у тих класах і на ту особу? Комплекс зі статті 1116 вартий рівно того, що в ньому лежить. Це найчастіший дефект, який ми бачимо, і виявляється він на стадії захисту прав.
- Прогнати умови про ціну й територію через статтю 1122. Фіксація ціни та обмеження продажу за колом покупців чи територією виходять зі стандартного міжнародного шаблону нікчемними. Їх треба переписувати, а не оцінювати як ризик.
- Порахувати вартість відповідальності за якість (стаття 1123). Субсидіарна, а якщо франчайзі виробляє вашу продукцію — солідарна, і від третіх осіб застереженнями не відгородитись. Саме це має визначати умови про аудит, навчання і страхування.
- Свідомо вибрати строк. Безстроковий означає шість місяців на вихід і право на поновлення для сумлінного франчайзі. Строковий договір із чітко визначеними критеріями поновлення зазвичай чистіший інструмент.
- Зробити крок disclosure, хоч його ніхто не вимагає. Сім робочих днів, письмово, під розписку. Це коштує однієї сторінки в договорі і знімає цілу категорію майбутніх спорів.
- Вибирати право і форум навмисно. Сторони можуть відступити від положень Кодексу там, де він цього не забороняє (стаття 6) — але статті 1122 і 1123 це рівно ті місця, де забороняє, і українському суду, який їх застосовує, буде байдуже, яке право обрав договір, якщо франчайзі український і точки тут.
Заводите франшизу в Україну — чи купуєте її тут?
Складаємо і перевіряємо договори комерційної концесії з обох боків столу: що переживе статтю 1122, як оцінити й застрахувати відповідальність за якість зі статті 1123, який насправді стан прав на торговельну марку і що має містити пакет розкриття, коли закон його не вимагає. Опишіть систему — відповімо протягом одного робочого дня.
Ганна Цірат: профіль і форма →
Практика: Франчайзинг в Україні · Дистрибуція в Україні · Структурування договорів та міжнародні контракти
Ця сторінка почалася в серпні 2019 року як замітка з посиланням на український розділ авторки про франчайзинг у Ukrainian Law Firms 2019. A Handbook for Foreign Clients (розділ, англійською). Переписано в серпні 2026 року навколо скасування Господарського кодексу і чинного тексту глави 76; право викладено станом на цю дату. Оцінку авторки щодо проекту Закону № 7430 опублікувала «Юридична газета».
Авторка захистила дисертацію з договорів франчайзингу ще у 2003 році, написала українські розділи для Franchise і для International Franchising (2-ге видання), а Who’s Who Legal визнавала її провідним юристом у франчайзингу. Дискусію про те, чи мала глава 76 узагалі вживати слово «франчайзинг», вона свого часу вела з професором, відповідальним за її розробку.