Франчайзинг у новому Цивільному кодексі: вісім пропозицій, які ми подали до другого читання

28 квітня 2026 року Верховна Рада ухвалила за основу проєкт нового Цивільного кодексу — законопроєкт № 15150, дев’ять книг замість шести чинних. Для франчайзингу це означає окрему главу 84 і нарешті власну назву: «договір комерційної концесії» зі статті 1115 стає «договором франчайзингу» у статті 1356. На цьому добрі новини закінчуються. Текст глави здебільшого повторює главу 76 чинного кодексу, а дві норми, які в чинному кодексі є, з проєкту зникли.

Ми подали вісім пропозицій до глави 84 для розгляду у другому читанні до робочої групи влітку. Нижче — кожна з них: що в проєкті, що пропонуємо і чому саме так. Порівняльна база: Регламент (ЄС) 2022/720 про вертикальні угоди і Настанови Комісії щодо вертикальних обмежень), Модельний закон UNIDROIT про розкриття інформації у франчайзингу 2002 року, французький Loi Doubin, австралійський кодекс франчайзингу, бельгійське право про припинення безстрокових дистриб’юторських договорів.

Глава 84 — це одинадцять статей, 1356–1366. Один справжній крок уперед у ній є: обов’язок франчайзера викупити у франчайзі інвентар і обладнання після припинення договору (стаття 1360). Такої норми в чинному кодексі немає, і вона потрібна — про неї нижче, бо формулу викупу треба виправити.

Решта — здебільшого перейменування. А два місця — втрати. Проєкт повністю прибрав статтю 1122 чинного кодексу про особливі умови договору (ексклюзивна територія, заборона конкуренції, а також нікчемність умови, за якою правоволоділець визначає ціну перепродажу) і статтю 1123 про відповідальність правоволодільця за вимогами споживачів до користувача. Жодної норми про розкриття інформації до підписання договору в главі немає — як не було її і в главі 76. Для ринку, де франчайзі підписує договір на кілька років і вкладає в нього гроші, нічого не знаючи про систему, це головна прогалина.

Стаття 1356 проєкту, як і чинна 1115, будує визначення договору навколо «комплексу належних їй прав». Цього терміна не визначає ні кодекс, ні інший закон України; він прийшов із пострадянської доктрини як описова конструкція і відтоді не переглядався.

Проблема не лише термінологічна. Стаття 1357 проєкту відносить до предмета договору «комерційний досвід» і «ділову репутацію». Їх не можна передати як об’єкт прав: франчайзер може відкрити франчайзі доступ до інформації про свій досвід і дозволити користуватися своїм позначенням, але не відчужити досвід чи репутацію. Договір, предмет якого описано через те, що передати неможливо, дає суду мало опор.

У міжнародній практиці франчайзинг визначається не через «комплекс», а через три функціональні елементи, які й відрізняють його від ліцензії та агентського договору: торговельна марка і комерційне позначення — те, що споживач упізнає як бренд; know-how і система ведення бізнесу — методи і стандарти; постійна підтримка франчайзера. Так визначає франшизу стаття 2 Модельного закону UNIDROIT: діяльність за системою франчайзера, яка включає know-how і підтримку, пов’язана з його торговельною маркою і під його постійним контролем.

Ми пропонуємо таку редакцію статті 1356: «За договором франчайзингу одна сторона (франчайзер) зобов’язана надати іншій стороні (франчайзі) за плату право на використання торговельної марки, комерційного позначення та know-how франчайзера, включаючи методи і стандарти ведення підприємницької діяльності, а також забезпечити постійну підтримку франчайзі у здійсненні такої діяльності».

Практична ціна цього уточнення — у суді. З функціональним визначенням суд розмежовує франчайзинг і ліцензійний договір (немає системи й підтримки), дистриб’юторський (немає марки і know-how як системи), агентський (інша природа відносин). Від кваліфікації залежить, які норми застосовувати, зокрема конкурентне право.

Жодна норма глави 84 не зобов’язує франчайзера розкрити інформацію потенційному франчайзі до підписання договору. Це стандарт у більшості розвинених юрисдикцій: FTC Franchise Rule у США діє з 1979 року (нова редакція — 2007-го), кодекс франчайзингу в Австралії — з 1998-го, Loi Doubin у Франції — з 1989-го, стаття 62 іспанського Ley 7/1996. Франція та Іспанія вимагають надати інформацію щонайменше за двадцять днів до підписання, Модельний закон UNIDROIT 2002 року — щонайменше за чотирнадцять днів до підписання договору чи першого платежу.

Пропонуємо нову статтю 1357-1. До укладення договору і до передання будь-яких коштів франчайзер надає потенційному франчайзі документ розкриття інформації — не пізніше ніж за 14 календарних днів до підписання. У документі сім обов’язкових блоків: повне найменування і реквізити франчайзера; судові спори, пов’язані з франчайзинговою діяльністю, за три попередні роки; опис системи, її складових і ринкового досвіду; перелік і розмір усіх платежів — вступний внесок, роялті, маркетингові й інші; виключні та обмежувальні умови; умови поновлення, зміни і припинення; перелік чинних франчайзі мережі з контактами.

Санкція — недійсність договору на вимогу франчайзі і відшкодування збитків. Скорочення чотирнадцяти днів за згодою сторін нікчемне: інакше строк зникне з кожного типового договору першим.

Навіщо це франчайзеру, а не лише франчайзі: без розкриття франчайзі підписує договір наосліп, і саме звідси беруться типові спори — завищені прогнози прибутковості, приховані платежі, несправедливі умови виходу. Документ розкриття дисциплінує і самого франчайзера: мережа, якій є що розкрити, виграє в конкуренції за франчайзі.

Не певні, як український суд прочитає вашу умову про заборону конкуренції чи викуп обладнання? Надішліть нам цей пункт договору — протягом робочого дня скажемо, чи встоїть він за чинним кодексом і за проєктом.

І чинний кодекс, і проєкт говорять про «плату» без жодної конкретизації. На практиці структура платежів у франчайзингу складна, і саме в ній ховаються зловживання: прихована плата через обов’язкові закупівлі за завищеними цінами, маркетингові внески без звітності.

Пропонуємо доповнити статтю 1357 частиною другою, яка називає форми плати: одноразовий вступний внесок; роялті — від обсягу реалізації або у фіксованому розмірі; внески до маркетингового чи рекламного фонду мережі; платежі за навчання, підтримку та інші послуги франчайзера. І друге речення, яке для українського ринку важливіше за перелік: умова про закупівлі виключно у визначених франчайзером постачальників без обґрунтованої ділової причини або за цінами, що суттєво перевищують ринкові, може бути визнана судом такою, що обмежує конкуренцію.

Орієнтир — право ЄС. Суд ЄС у справі Pronuptia (1986) визнав, що умова, за якою франчайзі продає лише товари франчайзера або визначених ним постачальників, може бути необхідною для захисту репутації мережі, але не може заважати франчайзі купувати ці товари в інших франчайзі мережі (п. 21 рішення). Настанови Комісії щодо вертикальних обмежень) (п. 166) виводять з-під антимонопольної заборони лише ті умови, що суворо необхідні для функціонування франчайзингової системи, зокрема зобов’язання щодо товарів, які купує франчайзі, потрібні для збереження спільної ідентичності та репутації мережі. Кодифікація форм плати робить договір прозорішим для франчайзі й простішим для суду; норма про примусові закупівлі вирівнює українське право з антимонопольними стандартами ЄС.

Пункт 3 частини другої статті 1360 проєкту зобов’язує франчайзера у разі припинення або непродовження договору викупити у франчайзі «за вартістю сплаченої ціни за вирахуванням амортизації» інвентар, матеріали, обладнання, меблі, придбані для франчайзингової діяльності. Це захист від ситуації, коли після виходу з мережі у франчайзі лишаються брендовані стелажі й спеціалізоване обладнання, які поза мережею нікому не потрібні. Норма потрібна. Але в проєкті вона діє, лише «якщо іншого не встановлює договір франчайзингу», — тобто її можна виключити першим же рядком типового договору. Три речі в ній треба поправити.

«Вартість сплаченої ціни за вирахуванням амортизації» — не термін обліку. Стандартне поняття П(С)БО 7 «Основні засоби» — залишкова вартість, тобто різниця між первісною (переоціненою) вартістю і сумою накопиченої амортизації; саме її варто записати.

Обов’язок викупу має виникати, коли договір припиняє франчайзер або він відмовляється від поновлення, — а не коли договір розірвано через порушення самого франчайзі. І стосуватися лише майна, придбаного за вимогою або зі згоди франчайзера виключно для діяльності за договором, — інакше викуповувати доведеться все, що франчайзі колись купив.

І заборона договірного обходу: умова, яка повністю виключає викуп при припиненні з ініціативи франчайзера, має бути нікчемною. Інакше в кожному типовому договорі з’явиться рядок «франчайзі не має права вимагати викупу». Австралійський кодекс франчайзингу регулює наслідки закінчення строку договору детальніше; наша пропозиція простіша, але працює за тим самим принципом.

Проєкт прибрав статтю 1122 цілком. У результаті ні ексклюзивна територія, ні заборона конкуренції не мають у главі жодного законодавчого орієнтира. Чинна стаття 1122 теж не ідеал: вона не розрізняє заборону конкуренції під час дії договору і після його припинення і не встановлює меж для останньої, а така заборона може суперечити статті 6 Закону «Про захист економічної конкуренції».

Пропонуємо нову статтю 1361-1 з трьох частин. Перша — що дозволено: обов’язок франчайзера не укладати договорів франчайзингу з іншими особами на визначеній території щодо тієї самої категорії товарів або послуг (ексклюзивна територія) і обов’язок франчайзі не вести конкуруючої діяльності на цій території протягом строку договору.

Друга — межі заборони конкуренції після припинення договору. Умова дійсна лише одночасно за трьох ознак: строк не більше одного року; територія — та, де франчайзі працював за договором; предмет — лише та сама категорія товарів або послуг. Усе, що виходить за ці межі, нікчемне в частині перевищення. Зразок — стаття 5(3) Регламенту 2022/720: у ЄС така заборона звільняється від антимонопольної заборони, лише якщо стосується конкуруючих товарів чи послуг, обмежена приміщеннями й земельною ділянкою, з яких франчайзі працював, необхідна для захисту переданого know-how і триває не більше року. Наша редакція трохи м’якша щодо території, але тримається того самого річного строку і того самого предметного критерію.

Третя — заборона франчайзі приєднуватися до конкурентних мереж протягом строку договору, включно через ліцензійний договір замість франчайзингового, і нікчемність такої умови після припинення.

Окремо про слова. Чинна норма оперує поняттям «аналогічні права», якого кодекс не визначає, і звідси тлумачні спори: чи «аналогічні» піцерія і бургерна, фітнес-клуб і студія йоги? Критерій ЄС інший — конкуруючі товари або послуги, і його можна перевірити. Саме він стоїть в усіх трьох частинах запропонованої статті.

Чинна стаття 1123 встановлює субсидіарну відповідальність правоволодільця за вимогами до користувача щодо якості товарів і послуг, а за продукцію, яку користувач виробляє як виробник продукції правоволодільця, — солідарну. У главі 84 цієї норми немає взагалі. Найімовірніше, її втратили при скороченні тексту, але результат той самий: проєкт у цій частині гірший за чинний кодекс і далі від acquis ЄС.

Пропонуємо статтю 1362-1 з диференційованою відповідальністю. За послуги — субсидіарна, і лише якщо франчайзер за договором контролював їх якість: послугу надає франчайзі особисто, франчайзер задає стандарти; не контролював — не відповідає. Зважте: за пунктом 2 частини другої статті 1360 проєкту франчайзер і так зобов’язаний контролювати якість, якщо договір не встановлює іншого, тож за замовчуванням ця умова спрацьовуватиме. За товари — солідарна: споживач обирає товар за брендом франчайзера, франчайзер отримує вигоду від продажу під своїм брендом. Це логіка європейського права про відповідальність за дефектну продукцію: Директива (ЄС) 2024/2853, яка з 9 грудня 2026 року замінює Директиву 85/374/ЄЕС, прямо вважає виробником того, хто ставить на товар своє ім’я чи торговельну марку (ст. 4(10)(b)). Так само — німецький ProdHaftG (§ 4 — відповідальність «квазівиробника», який позначає товар своїм знаком) і британський Consumer Protection Act 1987 (s. 2(2)(b)).

І третя частина, без якої франчайзери норму не приймуть: у відносинах між сторонами солідарна або субсидіарна відповідальність перед третіми особами не виключає регресу франчайзера до франчайзі, який порушив стандарти якості.

Стаття 1362 проєкту зберігає право франчайзі на поновлення договору, називає три підстави для відмови і дає право на збитки при неправомірній відмові. Строку попередження про відмову в ній немає. Отже, франчайзі може дізнатися про непоновлення за день до закінчення договору.

Пропонуємо дві нові частини. Четверта: франчайзер, який не має наміру поновлювати договір, повідомляє про це не пізніше ніж за 180 днів до закінчення строку. Шість місяців — мінімум, за який можна знайти альтернативу, реалізувати залишки і закрити зобов’язання перед третіми особами. В Австралії кодекс франчайзингу (s 36) зобов’язує франчайзера письмово повідомити франчайзі, чи продовжуватиме він договір, щонайменше за шість місяців до закінчення строку; у Франції припинення усталених комерційних відносин без достатнього попередження кваліфікується як rupture brutale (стаття L.442-1 II Code de commerce) з відшкодуванням збитків.

П’ята: при відмові від поновлення франчайзер компенсує невідшкодовані капітальні вкладення, здійснені франчайзі за його вимогою або попередньою згодою, якщо строк договору виявився коротшим за строк їх окупності. Розмір — за договором, а за відсутності домовленості — суд з урахуванням звичайного строку окупності в цій сфері.

Чому не мінімальний строк договору на п’ять років, який інколи пропонують? Бо він ламає короткі формати — ліцензійний франчайзинг, пілотні проєкти — і непропорційно обмежує свободу договору. Компенсація невідшкодованих інвестицій захищає франчайзі там, де це справді потрібно, і не заважає там, де не потрібно.

Частина перша статті 1363 проєкту повторює чинне правило: з безстрокового договору кожна сторона може вийти, попередивши іншу не менш як за шість місяців. Фіксований строк не бачить різниці між франчайзі, який працює рік, і тим, хто пропрацював у мережі десять років і залежить від неї цілком.

Пропонуємо пропорційну модель: один місяць за кожен повний рік дії договору, але не менше шести і не більше вісімнадцяти місяців, якщо договором не встановлено більший строк. Зразок — бельгійське право: при припиненні безстрокового ексклюзивного дистриб’юторського договору потрібен розумний строк попередження або справедлива компенсація, а якщо сторони не домовилися, строк визначає суд (стаття X.36 Кодексу економічного права, раніше — закон 1961 року); ми переводимо цю вимогу у визначену формулу з нижньою і верхньою межею. Нідерландський Верховний суд визнає, що з вимог розумності й справедливості може випливати обов’язок дотримати строк попередження про припинення безстрокового договору, зокрема з огляду на неамортизовані інвестиції і залежність сторони (рішення від 28.10.2011, ECLI:NL:HR:2011:BQ9854); у Франції економічна залежність подовжує строк попередження при rupture brutale (Cour de cassation, com., 18.11.2020, № 18-25.709).

І частина друга — обов’язок мінімізації збитків на період попередження: франчайзі реалізує залишки товару і виконує зобов’язання перед третіми особами, франчайзер передає документацію, потрібну для завершення діяльності. Це конкретизація загального правила частини другої статті 616 ЦК (кредитор, який не вжив заходів для зменшення збитків, отримує менше) для перехідного періоду, коли виникає найбільше спорів.

Перше читання не змінює чинне право: глава 76 діє і діятиме до набрання чинності новим кодексом. Але орієнтири, за якими суди і контрагенти оцінюватимуть договори, визначилися. Чотири пункти, які варто звірити в чинному договорі франчайзингу, не чекаючи другого читання.

Заборона конкуренції після припинення довша за рік або без територіальних меж — вразлива вже сьогодні за конкурентним законодавством, незалежно від долі статті 1361-1. Умови викупу або їх відсутність — якщо договір мовчить, після ухвалення кодексу мовчання читатиметься не на користь франчайзера. Структура платежів — усе, що насправді є платою, має бути названо платою; «обов’язкові закупівлі» як прихований роялті — ризик і податковий, і конкурентний. І документ розкриття інформації: мережа, яка підготує його до того, як цього вимагатиме закон, отримає перевагу в переговорах із франчайзі й у суді, якщо до нього дійде.

Для іноземного франчайзера, який дивиться на Україну, ці вісім пропозицій означають просте: правила стануть упізнаваними, бо скопійовані з його власного ринку. Є й ще одна зміна, яку варто знати. Якщо сторони не обрали застосовне право, проєкт (пункт 20 частини другої статті 1847) підпорядковує договір франчайзингу праву країни франчайзера — і досі називає його «договором комерційної концесії». Європейський Регламент «Рим I» (стаття 4(1)(e)) вирішує навпаки: право країни франчайзі. Ми пропонуємо до Книги восьмої «Право приватне міжнародне» узгодити проєкт із Регламентом. Для іноземного франчайзера висновок практичний уже зараз: застосовне право варто обирати в договорі прямо, а не покладатися на колізійну норму. Про колізійні норми Книги восьмої й наші пропозиції до них — окремий матеріал.

Законопроєкт № 15150 зареєстровано 9 квітня 2026 року замість попереднього № 14394; 28 квітня його ухвалено за основу 254 голосами; станом на жовтень картка законопроєкту має статус «Готується на друге читання». Долучитися до підготовки може будь-який юрист. 8 жовтня 2026 року у Верховній Раді України відбувся круглий стіл «Новий Цивільний кодекс України: правила життя після війни», присвячений підсумкам першого етапу «Парламентського діалогу» та подальшому доопрацюванню проєкту Кодексу.

Глава 84 — не єдиний наш внесок. Про судову дискрецію при зменшенні неустойки — від частини третьої статті 551 чинного кодексу до статті 830 проєкту — вийшла стаття в «Праві України» (2026, № 7); як стаття 551 працює сьогодні, ми розбирали окремо. Більше про франчайзинг — у книгах і оглядах Ганни Цірат.

Ідеться про законопроєкт, який пройшов лише перше читання; до набрання чинності новим кодексом діє глава 76 чинного ЦК. Це не консультація щодо конкретного договору. JVS Law супроводжує франчайзерів і франчайзі у франчайзингу, складанні та перевірці договорів і господарських спорах.