Такий висновок підтвердив Верховний Суд (ВС) у Постанові від 8 травня 2018 року у справі № 304/1423/15-ц.
Фабула справи така: екс-дружина позивалася до екс-чоловіка та покупця його автомобіля з вимогою про розірвання договору купівлі-продажу автомобіля у зв’язку з тим, що вона, коли шлюб між нею та її колишнім чоловіком розірвано ще не було, не надала своєї згоди на відчуження автомобіля.
Очевидно, позивачка керувалася положеннями ст. 65 Сімейного кодексу України (СК), за якими дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ч. 2), а також, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (ч. 3).
Рішенням суду першої інстанції та ухвалою апеляційного суду позовні вимоги жінки було задоволено.
Екс-чоловік жінки подав касаційну скаргу, і ВС став на його бік, аргументуючи свою позицію наступним чином: «Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім’ї майна.
Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа – контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя».
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом України у Постанові від 22 лютого 2017 року у справі №6-17цс17.
Оскільки факт недобросовісності екс-чоловіка та покупця його автомобіля доведено не було, ВС постановив у задоволенні позову відмовити.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
У ній, з одного боку, підтверджено фундаментальний характер презумпції, встановленої у ч. 2 ст. 65 СК: при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Разом з тим, на нашу думку, існування норми ч. 3 ст. 65 СК, яка передбачає, що для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово, й надалі породжуватиме суперечки з приводу правильності підходу, закладеного ще Верховним Судом України.
У даній справі у жінки залишається можливість подати позов про компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім’ї автомобіля, але у цьому випадку жінка повинна буде доводити, що гроші дійсно були використані не на родинні потреби.
